Слава ЗСУ!

Андреа підходить до глобуса. Витягає звідти копію.

АНДРЕА. “Розмови“! (Перегортає сторінки рукопису). “Мій намір — викласти зовсім нове вчення про дуже давній предмет —рух. Шляхом експериментів я відкрив деякі його властивості, які варті того, щоб
про них знали“.
ГАЛІЛЕЙ. Якось треба було згаяти своє дозвілля.
АНДРЕА. Це стане основою нової фізики.
ГАЛІЛЕЙ. Сховай під куртку.
АНДРЕА. А ми думали, що ви перекинулись до них. І я найдужче обурювався проти
вас.
ГАЛІЛЕЙ. Так і слід було. Я проповідував науку, а заперечував істину.
АНДРЕА. А оце міняє все. Все!
ГАЛІЛЕЙ. Правда?
АНДРЕА. Ви приховали істину. Приховали від ворога. І в галузі етики випередили
нас на століття.
ГАЛІЛЕЙ. Скажи ясніше, Андреа.
АНДРЕА. Разом з усіма ми казали: “Він умре, а не зречеться“. А ви прийшли з
словами: “Я зрікся, але буду жити“. “Ваші руки заплямовані“,— сказали ми. Ви сказали: “Краще нехай будуть заплямовані, аніж порожні“.
ГАЛІЛЕЙ. Краще заплямовані, аніж порожні. Це звучить реалістично. Звучить
по-моєму. Нова наука— нова етика.
АНДРЕА. Я, я мусив це знати раніше за будь-кого. Мені було одинадцять, коли ви
продали венеціанському сенатові телескоп, винайдений іншим чоловіком. А я
бачив, яке безсмертне застосування ви для нього знайшли. Ваші друзі докірливо
похитували головами, коли ви у Флоренції гнулись перед дитиною, а наука здобула
собі аудиторію. Ви все сміялись з героїв. “Страждальці докучають мені“,—казали ви. “Злигодні йдуть від хибних обчислень“. А ще: “Коли наражаєшся на
перепони, то найкоротшою відстанню між двома точками буде крива“.
ГАЛІЛЕЙ. Пригадую.
АНДРЕА. Тоді, в тридцять третьому, коли ви знайшли за потрібне зректись одної
популярної тези вашого вчення, я мусив знати, що ви, власне, відійшли від
безнадійної політичної бійки, для того, щоб далі посувати справу науки.
ГАЛІЛЕЙ. Яка полягає...
АНДРЕА. ...у вивченні властивостей руху, який є творцем машин; саме вони
перетворять Землю на таке гарне житло, що від неба можна буде відмовитись.
ГАЛІЛЕЙ. Ага!
АНДРЕА. Ви виграли вільний час для того, щоб написати науковий твір, який
одному вам під силу. Якби ви скінчили життя у вогняному ореолі на вогнищі, то
переможцями стали б інші.
ГАЛІЛЕЙ. Вони й є переможці. І нема такого наукового твору, що його міг би
написати лише один учений.
АНДРЕА. Чому ж ви тоді зреклися?
ГАЛІЛЕЙ. Я зрікся, бо побоявся фізичних мук.
АНДРЕА. Ні!
ГАЛІЛЕЙ. Мені показали знаряддя тортур.
АНДРЕА. Значить заздалегідь ви не мали плану.
ГАЛІЛЕЙ. Жодного.

Пауза.

АНДРЕА (голосно). Наука знає лише одне мірило цінності: внесок в науку.
ГАЛІЛЕЙ. Цей внесок я зробив. Ласкаво прошу в стічну канаву, брате мій по науці
і кум по зраді! Ти їси рибу? У мене є риба. Але смердить не риба, а я. Я лише
продаю, а ти покупець. О, книга, священний товар, перед яким не можна подолати
спокуси! Побачиш її, і в роті набігає слина, в якій тонуть прокляття. Велика
вавилонська блудниця, мерзенна смертовбивча тварина, багряна, вона розверзає
чресла,—і все стає інакшим. Хай святиться наша шахрайська настрахана смертю
співдружність, яка виправдовує все.
АНДРЕА. Страх смерті — властивий людям. Людські слабості не мають відношення до науки.
ГАЛІЛЕЙ. Хіба?! Мій любий Сарті, навіть у теперішньому моєму стані я почуваю
себе спроможним дати вам кілька вказівок на те, що має відношення до науки,
якій ви себе віддали.

Маленька пауза. Галілей, склавши руки на череві, говорить дидактичним тоном.

У години дозвілля, — а у мене їх чимало —я міркував над тим, що зі мною сталося, і думав, як до цього поставиться
науковий світ, до якого я себе вже не зараховую. Навіть торговець вовною
клопочеться не тільки про те, щоб дешевше купити і дорожче продати, а й про те,
щоб торгівля вовною могла йти безперешкодно. З цього погляду мені здається, що
розвиток науки вимагає особливої мужності. Наука оперує знаннями, здобутими
через сумнів. Здобуваючи знання про все і для всіх, наука прагне зробити
скептиками всіх. Але князі, поміщики і духовенство держать більшість населення
в райдужному тумані забобонів і старих слів, бо цей туман приховує махінації
цих панів. Злидні, в яких скніє більшість людства, стародавні, як гори, і з
висоти амвонів і кафедр вони оголошуються такими ж незрушними, як і гори. Наше
новітнє мистецтво сумніву захоплює більшість людей. Вони вирвали нам з рук
телескоп і спрямували його на своїх гнобителів. Ті себелюбні насильники, які
пожадливо використовували для себе плоди науки, раптом відчули холодне
допитливе око науки, спрямоване на тисячолітні, але штучні злидні. Виявляється,
що їх можна усунути, якщо усунути гнобителів. Вони засипали нас погрозами і
підкупом, якому кволі душі не могли опиратись. Але чи можемо ми відступитися
від мас народу і залишитись ученими? Рухи небесних тіл стали проглядатися
краще; рухи ж властителів все ще для народів незбагненні. Завдяки сумнівам
виграно боротьбу за право обміряти небо; завдяки сліпій вірі римська господарка
знов і знов програє свою боротьбу за молоко. Наука, Сарті, має справу і з тією
і з іншою боротьбою. Людство, яке бреде наосліп в цьому тисячолітньому
райдужному тумані забобонів і застарілих слів— занадто темне, несвідоме, щоб повністю розгорнути власні сили, —нездатне буде розвинути ті сили природи, що ви їх відкриваєте. Заради чого ви
працюєте? Я стою на тому, що єдина мета науки—полегшити нужденне людське існування. А коли вченим, заляканим корисливими
властителями, буде досить того, щоб тільки накопичувати знання заради самого
знання, то така наука стане калікою, а ваші нові машини лише призведуть до
нових злиднів. З часом ви зможете відкрити все, що може бути відкритим, але ваш
поступ у науці буде лише відступом від людства. Безодня між вами і ним може
стати колись такою глибокою, що ваш захоплений вигук про нове відкриття буде
зустрінуто всесвітнім зойком жаху. Як учений я мав єдину в своєму роді
можливість. За мого часу астрономія вийшла на ринки і майдани. За тих абсолютно
виняткових умов стійкість однієї людини могла б викликати великі зрушення. Якби
я вистояв, то вчені могли б скласти щось на зразок Гіпократової присяги
лікарів,—урочисту присягу застосовувати своє знання виключно для блага людства! А так,
як тепер, то найбільше, на що можна надіятись,—це на породу винахідливих карликів, яких можна було б наймати на будь-яку
роботу. До того ж я переконався, Сарті, що мені ніколи не загрожувала справжня
небезпека. Протягом кількох років я був такий же дужий, як і мої властителі.
Але я віддав можновладцям свої знання, щоб вони їх вживали, або не вживали, чи
зловживали ними,— як їм заманеться — в їх власних інтересах.