Слава ЗСУ!

Не хотілося пхатися по маршрутках та метро з пістолетом за паском. Тому зловив таксі, назвав адресу і вже за півгодини підходив до дверей, за якими на мене чекала Рая Лисиця. Вона була на місці — вікна вказаної квартири світилися.

Дзвінка не було. Вірніше, кнопка на місці, але він не працював — Рая попередила. Просто постукайте, сказала вона. Я просто постукав. Один раз. Другий. Третій.

За дверима — жодного руху.

Це мені не сподобалося. Згадавши чомусь свій візит до нещасного Боброва, я навіть позадкував, відчувши своєрідне дежавю. Але, озлившись сам на себе, знову ступив до дверей, постукав кулаком, а потім потягнув ручку на себе.

Не замкнено.

І хазяйку майстерні я відразу побачив.

Перед дверима, в невеличкому передпокої.

Вона лежала горілиць на підлозі, розкинувши руки. Це таки була Рая Лисиця — я ж сьогодні старанно вивчав її фотографії. Вона, поза сумнівом, була мертва, причому померла зовсім недавно.

За останній тиждень у цій історії з’явився вже другий труп, на обидва натикаюся я. Але смерть Раї Лисиці точно ніхто не збирався видати за нещасний випадок.

Її вдарили в живіт ножем.

Ніж валявся біля тіла. Лезо темно-багряне від крові.

15. Ковбой

Руками нічого не чіпати.

Щойно це попередження стрельнуло мені в мозок, як я витягнув із лівого рукава шкірянки рукав светра, стиснувши ліву руку в кулак і трохи зігнувши її в лікті. Потім, підтримуючи вивільнений рукав, заходився швидко витирати зовнішню дверну ручку, час від часу зиркаючи на жіночий труп у передпокої.

Міліцію я викличу, але хвилин за п’ять. Із автомата. Досить з мене міліції за сім останніх днів. Навіть Хмара не врятує — адже я не подзвонив йому і нічого не розказав. З іншого боку — що я міг йому розказати? Ділитися з майором міліції, який затято ганяється за наркоманами і хоче притиснути до нігтя Романа Каракая, своїми припущеннями та фантазіями, навіяними історіями із життя та творчості німфоманок і сексуальних меншин? Грузин пошле мене на хер, і буде правий.

Так що від прямих контактів з міліцією тепер краще ухилитися.

На старанне витирання дверної ручки пішло не більше тридцяти секунд, тільки я все одно не встиг. Двері під’їзду рвучко відчинилися, пройму заступила темна висока постать.

Я відсмикнув руку.

Постать посунула на мене, і тепер, при світлі лампочки, я розгледів високого незнайомця у плащі з піднятим коміром. За ним сунув ще один, приблизно на півголови нижчий і лисий.

— Карний розшук, — відрекомендувався Плащ. — Повернися, тримай руки перед собою.

— Я…

— Верхівка від буя, — обірвав Лисий, висуваючись на перший план. — Став, бля, повернувся, нах, мордою до стіни!

— Подзвоніть майору Хмарі! — все ж таки промовив я пароль, який уже виручив мене два дні тому. — Міський главк, відділ наркотиків! Він усе пояснить!

Лисий рвучко схопив мене за руку. Ривок. Хруснуло. Від болю скреготнули зуби, я не стримав зойк. Наступним рухом Лисий впечатав мене писком у стіну, роз’юшивши при цьому ніс. Хвацькими ударами ноги розсунув мої ноги на ширину плечей, вільною рукою обшукав і знайшов за паском пістолет.

— Оп-паньки! Гля! — Я не бачив, але розумів — Лисий показує знахідку своєму напарнику.

— Дозвіл є, правда? — байдуже запитав Плащ, наперед знаючи відповідь. — Чи запитати в майора Хмари з відділу наркотиків? Він усе пояснить, правда?

— Це не його волина, — гигикнув Лисий. — Він знайшов. Тут, перед дверима. І в міліцію ніс. Нє? — Він рвонув мою полонену руку вгору, плече знову пронизав різкий біль.

— Дай сюди, — звелів Плащ. — Отак, тепер пускай його.

Лисий послабив хватку. Я відліпився від стіни, витер носа тильним боком долоні. Кров. Шморгнув, намагаючись хоч так зупинити її.

— Та-ак, — Лисий тим часом зазирнув усередину квартири. — Жіночий труп. Кримінальний. Ти його так само знайшов, як і пістолет? Стояв тут, двері витирав.

— Він виходив із квартири, — зробив висновок Плащ. — Виходив і нищив сліди після себе. Наш клієнт. Ходи, з нами поїдеш. Воруши копитами.

— Звідки ви взялися? — вирвалося у мене. — Куди це — з вами? Мої документи в кишені куртки, а ваші де?

— Грамотний, — зробив висновок Плащ. — Покажи документи.

Я поліз у кишеню по посвідчення, але тут же виявилося — прохання стосувалося не мене. Лисий, зайшовши мені за спину, несподівано дав сильного штурхана. Від удару я втратив рівновагу і не впав під ноги Плащу лише тому, що встиг учепитися за бильця сходів. Ось які документи чи, швидше, вірчі грамоти мав на увазі Плащ. Цих документів з мене цілком вистачило.