Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Живий звук

— Дівчата змалку вдвох?

— Ця Наталка взагалі якась… не така трошки… — пані Ружа скривилася. — Батько їх покинув, коли дівчинці два роки було. Потім ще якийсь до її матері прибився, з ним прижила дитинку — посадили за наркотики, уявляєте?

— Та звична тепер, на жаль, справа…

— Ото й воно, що не тепер! Якраз перебудова почалася, діти наші ще в школу не пішли. Тоді про наркотики мало знали, зате кожен наркоман на обліку стояв. Упізнавали їх у місті, діти пальцями показували, кричали: «Наркоман, наркоман смердючий!» Отоді Наталчин вітчим якимось боком у наркотики вплутався. Знаєте, як воно — донька наркомана… Особливо в Кіцмані, особливо — в ті часи… Не рідна, та все одно ганьба. Поки той сидів, мати ще одного приголубила, від нього дитинка. Наркомана випустили, прийшов, на всю вулицю розбори влаштував. Міліція одного назад у тюрму, другого — в реанімацію. Вижив, але бабі вже не потрібний став. Ви не думайте, я не пліткую — просто кажу, аби ви зрозуміли, чому Наталка спочатку таким наче вовченям росла, а потім до моєї Галі пристала. Ви бачили Наталку? А взагалі — для чого вона вам?

— Програма передбачає інтерв’ю з кращою подругою дитинства, — відчеканив я.

— А, ну, тоді ясно. Значить, ви не знайомі з Наталкою, ніколи не бачили її?

— Чув тільки, що Наталя Зима — близька подруга Галі Чепелик. І дуже допомагає тепер Анжелі Сонцевій, — я відпив захололої вже кави.

— Годується вона біля Галочки, ось що я вам скажу! — заявила пані Ружа. — Але я нічого, я все розумію. Куди б вона поділася без Галі? Між нами кажучи, з виду вона… — Пані Ружа скривилася: — Ніс стирчить, мов кілок, наче хто встромив у середину обличчя, прости, Господи, що скажу. Обличчя порепане. Та й сама вона, бачте, з проблемної родини. Діти знаєте як? Хтось не такий — дражняться. Зовсім один час зацькували дівчину. Тоді якось почали їх разом із Галею бачити, нічого, ожила дівка. Разом на танці бігали. Галя їй могла свої речі позичити для виходу. Розмір у них один, виявляється, Наталка тільки дещо нижча, але то не заважало. Навіть хлопці почали і Наталці увагу приділяти. Знаєте, — тепер пані Ружа посміхнулася задоволено, — до мене почали один час доходити розмови: коли, мовляв, хто з хлопців Наталю Зиму танцювати не запросить, той до Галі Чепелик може не підходити. Бачте, благородна в мене дівчинка.

— А ще таке буває, — я допив каву, — що вродливі дівчата навмисне тримають біля себе, гм, менш вродливих подруг, аби ще більше виділятися на їх фоні. Яскравіше сяяти, як кажуть.

— То й що! — щиро здивувалася пані Ружа. — А коли й так, хіба це кримінальний злочин? Та й потім — Наталці, якби обличчя більш вдалося, решти вистачає. Можу вам фото показати.

— Ага, ага, — пожвавився я. — Бо ми говоримо, а я навіть не знаю, як краща подруга виглядає. До речі, мені, Ружо Василівно, треба будуть Анжелині, в смислі Галині, дитячі, шкільні фотки. Підберете?

— Самі підбирайте. А все — ось тут, — пані Ружа плавно підвелася, пройшла до шафи, витягла звідти кілька стандартних фотоальбомчиків для знімків десять на п’ятнадцять та один грубезний альбом у замшевій палітурці. — Усе тут, гортайте. А я, може, ще кави принесу. Чи як?

— Ви краще покажіть і розкажіть, хто тут і що.

Я розумів, на який подвиг іду: доведеться вислуховувати розлогу оповідь про весь родовід Чепеликів, зафіксований на чорно-білих фотографіях із тлустого замшевого альбому. Це не лише випробування для нервів, але й для часу, а його лишалося все менше — зловживати терпінням Зенека Кульчицького не хотілося, навіть з урахуванням того, що я йому зараз потрібен не менше, ніж він мені.

Єдине, що мені вдалося, — швидко заволодіти ініціативою з гортання альбомних сторінок. Перегорнув одну, вислухав коротку лекцію — і перегортаю наступну, не даючи пані Ружі договорити. Так перший альбом прогорнули в темпі хвилин за десять, перейшли до маленького, і тут я, нарешті, побачив Наталю Зиму.

Уже знаючи її особливі прикмети, цю дівчину важко було не впізнати.

Не сказав би, що ніс дівчини був аж надто одіозним чи надто сильно спотворював її обличчя. Якщо сприймати цей справді задовгий і трошки гачкуватий на кінчику ніс не окремо від усього обличчя, його можна навіть назвати симпатичним та милим. Якщо ж закохатися в Наталю, то закоханий взагалі може з часом на ніс не зважати. Звісно, порівняно з Галиними фотографій Наталі в альбомі було не так уже й багато. І лише одна закарбувала її крупним планом, де червоні цяточки на щоках та підборідді були надто помітні. Там, де дівчата позували на середньому плані, їх взагалі не видно. Та й ніс не так кидається в очі.

Попередня
-= 81 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!