Слава ЗСУ!

Тут було душно і гаряче.

Бельцоні важко зводив дух. Перевтомлені легені жадали повітря. Але он там, попереду, вимальовуються обриси велетенської скрині.

Фараонова скарбниця!

Рука в Бельцоні тремтіла, коли він підступив ближче й підняв свічку, щоб розгледіти колос.

У погляді його відбилося розчарування. То була не скриня, а саркофаг. Саркофаг із рожевого мармуру. І порожній! Пограбований тисячоліття тому…

Грабіжники випередили його. Він пішов по їхніх слідах.

Які скарби винесли вони з цієї піраміди? І де ті скарби тепер? Закопані в піску пустелі? А може, їх сховали в інших гробницях? Чи лишили тут, у піраміді, в якійсь криївці?

Знову Бельцоні обнишпорив усі закутки, шукаючи замаскованого ходу. Та бачив тільки кам’яні плити, так майстерно відшліфовані й припасовані одна до одної, що між ними не лишилось і щілинки завширшки з волосину. Каменярі давнього світу були неперевершені майстри, якщо могли своїм примітивним бронзовим знаряддям так обробити ці плити. А будівничі? Які надзвичайні знання в галузі математики й геометрії вони повинні були мати, щоб зробити в цій велетенській піраміді лабіринт ходів!

Бельцоні здивовано роздивлявся. Тільки тепер дійшло до його свідомості, що він — перша людина, яка після тих давніх грабіжників пробралася всередину піраміди. Йому пощастило розкрити таємницю цієї загадкової споруди. Піраміди виявилися величезними гробницями фараонів. Дослідники Єгипту, та й увесь світ, здивуються, дізнавшись про відкриття Джіованні-Батіста Бельцоні.

Його вшанують як сміливого піонера науки, ба навіть поставлять йому пам’ятник. Хай він не знайшов золота. Але славу в нього ніхто не відбере.

Вчений світ насторожився. Якийсь італієць, на ім’я Бельцоні, дістався всередину піраміди через таємний хід і виявив там гробницю? Коли ця звістка правдива, то в мурі загадок, що оточує країну фараонів, зроблено новий пролом. Та хіба піраміди — гробниці? Неймовірно!

Де тепер той Бельцоні? Його конче треба послухати.

А Бельцоні поїхав на південь. Його вабили храми, пам’ятники й гробниці стародавніх Фів. Він знову копав, часом натрапляв на статуї. Але золотих скарбів не знаходив.

Бельцоні подався до Бібан-ель-Мулук, у Долину царів, і почав усе спочатку. Незабаром з’ясувалося, що ця похмура скеляста долина — суцільне кладовище. Земля в долині була всіяла щебенем, кам’яними уламками, жорствою. Бельцоні відкопував один за одним входи до гробниць. Він побачив неймовірну кількість найрізноманітніших ієрогліфів, викарбуваних по стінах гробниць. Що саме означали ті знаки й малюнки, він не знав, на той час Шампольйон ще не розгадав таємниці ієрогліфів.

Розчарування пойняло Бельцоні. Правда, він знайшов кілька гарних алебастрових ваз, дзбанів на олію та інші старожитності, навіть золотий перстень з печаткою, багато дрібних прикрас із золотого дроту і напівкоштовних самоцвітів. Але всі гробниці, що їх так важко було розкопувати, виявилися майже цілком пограбовані. Скрізь успіх вислизав йому з рук. Іще за давніх часів грабіжники повиносили звідси найкоштовніші речі. Певне, то були казкові скарби, про це свідчили мистецьки зроблені гробниці й порожні саркофаги, чудові витвори різьбярства.

У неймовірній спеці, знемагаючи від жаги, Бельцоні невтомно копав далі. Ця оточена скелями долина, куди не залітав і легенький вітерець, була справжнім пеклом. Жодного дерева, що кидало б тінь, жодного кущика, ба навіть стеблини!

Фелахи, що їх Бельцоні зігнав сюди, незадоволено буркотіли, відмовлялися копати. Духи померлих помстяться, казали вони. Вся долина заселена тими духами.

Бельцоні лаявся. Забобонні фелахи крадькома повтікали. Він копав далі сам, сподіваючися нарешті знайти нерозкрадену гробницю. Бодай одну!

І він знайшов.

Під розтрощеним камінням, що, певне, відкололось од скелі, Бельцоні виявив запечатаний вхід до якогось поховання. Ніхто, здавалося, ще не торкався печаток.

Бельцоні схопив балку і нею, наче тараном, пробив стіну.

У нестямі кинувся всередину, та враз спинився перед порожнім саркофагом. Грабіжники попрацювали й тут!

Збентежений Бельцоні оглядівся довкола. Чудові малюнки на всіх стінах вражали кольором і відтворенням руху. І скрізь одна й та сама постать заступала інші. Може, це зображено фараона? У сценах ловів чи бою він стояв, паче бог війни, на бойовій колісниці й стріляв у ворогів і диких звірів. Над кожною такою сценою митець намалював дивовижні знаки, що звалися ієрогліфами. Хто їх розгадає, той зможе дізнатися історію Давнього Єгипту. Яка ж то, напевне, хвилююча історія!

Скільки років, приміром, цій гробниці? Для кого її створено? Малюнки на стінах не виказують цього. Навіть учений міг би висловити тільки якийсь здогад. Дивина! Земну кулю вже виміряно, її шлях навколо Сонця вираховано, відстань до Місяця відома, а він, людина дев’ятнадцятого століття, безпорадно стоїть тут і не годен збагнути жодного з настінних малюнків давніх єгиптян.