Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Зона покриття

Лівері-лейн була глухою вулицею. Усі вулиці в цій частині міста сходилися до вивітреної гори — пагорба Кент — і закінчувалися там. Дуби нависали над вулицею, і вона була засипана опалим листям, яке шурхотіло під ногами. Тут було повно автомобілів, які заглухли, а два з них зімкнулися решітками радіаторів у міцному механічному поцілунку.

— Куди він? — спитав Джордан у нього за спиною. Клаю не сподобався страх у голосі хлопчика, але зупинитися він був не в змозі.

— З ним усе добре, — відповів Том. — Нехай біжить.

Клай оминав автомобілі, променем ліхтарика виписуючи попереду зиґзаґи. Один промінь світла вихопив обличчя пана Кретські. Пан Кретські завжди мав для Джонні цукерку на паличці, коли надходив день стрижки, а Джонні був Крихіткою, малечею, яка лопотіла «фо-фо-ме-ме», зачувши дзвінок телефону. Пан Кретські лежав на тротуарі перед своїм будинком, наполовину присипаний опалим дубовим листям, а на обличчі бракувало носа.

«Я не повинен знайти їх мертвими. — Ця думка знову й знову вибивала в його голові барабанний дріб. — Тільки не після Аліси. Я не повинен знайти їх мертвими. — А наступна думка була вже лихою (проте у критичні моменти розум майже завжди говорив правду). — І якщо вже мені судилося знайти когось із них мертвим... то нехай це буде вона».

Їхній будинок був останнім ліворуч (про що він, відповідним замогильним голосом та огидно підсміюючись, ніколи не забував нагадати Шарон, навіть коли жарт уже став бородатим)[38], і під'їзна доріжка навскоси вела до полагодженого маленького гаража, у якому вистачало місця тільки на одну машину. Клай вже повністю видихався, але бігу не вповільнив. Він промчав під'їзною доріжкою, розкидавши опале листя й відчуваючи, як коле в правому боці, у роті з'являється присмак міді, а дихання виривається з хрипом із горла. Піднісши ліхтарик, спрямував його у гараж.

Порожньо. Питання в тому, добре це чи погано?

Коли він повернувся, то побачив промені ліхтариків Тома і Джордана, що рухалися у його напрямку трохи нижче по вулиці, і посвітив на двері чорного ходу. Від побаченого його серце завмерло. Клай стрімко злетів трьома сходинками на ґанок, спіткнувся і ледь не пробив рукою зовнішні двері, намагаючись зірвати зі скла записку. Вона трималася на одній лише тоненькій смужці скотча. Варто їм було прийти на годину чи навіть на півгодини пізніше, поривчастий нічний вітер зірвав би її і відніс далеко-далеко за пагорб. Йому хотілося прибити дружину за те, що вона не доклала жодних зусиль, щоб надійно її прикріпити (така недбалість була цілком у дусі Шарон), та було одне «але»: записку лишила не його дружина.



2

Підійшовши під'їзною доріжкою до будинку, Джордан став біля підніжжя сходів і спрямував промінь свого ліхтарика на Клая. За ним, важко дихаючи й здіймаючи сильний шурхіт листя, приплентався Том. Він став біля Джордана і навів свого ліхтарика на розгорнутий шматок паперу в руці Клая. А потім повільно перевів промінь на його ошелешене обличчя.

— Я геть забув про довбаний діабет її матері, — сказав Клай і простягнув їм записку, що була приклеєна скотчем до дверей. Том і Джордан прочитали її разом. 

Татусю!

Сталося жохливе, ти мабуть знаєш, сподіваюся ти нормально і прочитаєш це. Мітч Стайнман і Джордж Ґендрон зі мною, люди їдуть з глузду і ми думаємо це мобілки. Таточку ось найгірше, ми прийшли сюди бо я боявся. Я збирався розбити свою мобілку якщо я помилявся але я не помилявся, її немає. Мама її брала бо ти знаєш бабуся хвора і вона хотіла завжди бути в курсі. Мені треба йти Господи мині страшно, хтось вбив пана Кретські. Різні люди мертві і божевільні яку фільмі жахів але ми чули що люди збираються (НОРМАЛЬНІ люди) у муніципалітеті і ми йдем туди. Може мама вже там але Господи у неї був мій ТЕЛЕФОН. Тату якщо ти сюди доберешся БУДЬ ЛАСКА ЗАБЕРИ МЕНЕ.

Твій син,

Джон Гевін Ріддел

 Том дочитав до кінця, а тоді звернувся до Клая з такою чуйною обережністю в голосі, що налякала Клая набагато сильніше, ніж найлиховісніше передвістя.

— Тобі відомо, що люди, які зібралися тоді у муніципалітеті, мабуть, розійшлися хто куди, правда ж? Відтоді минуло десять днів, і світ за цей час пережив страшні потрясіння.

— Знаю, — відповів Клай. Очі щеміли, і він відчував, як його голос починає тремтіти. — І припускаю, що його мати, мабуть... — Він знизав плечима і зробив тремтячою рукою жест у темряву, де за засипаною зів'ялим листям доріжкою був світ, що котився під укіс. — Але, Томе, я мушу піти до ратуші, щоб пересвідчитися на власні очі. Може, вони залишили вісточку. Він міг залишити.


  [38] «Останній будинок ліворуч» — фільм жахів, знятий 1972 року режисером Весом Крейвеном.

Попередня
-= 107 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Аня 05.02.2018

Це найгірше, що я могла читати.


Додати коментар