Слава ЗСУ!

Будиночок був маленьким — якраз для немолодої пари, подумав Клай, судячи з фотографій у вітальні та єдиної спальні, а також поручнів біля унітазу в туалеті, який теж був тільки один. Він ліг на дбайливо застелене ліжко, не розстеляючи його. Тільки черевики зняв. І щойно голова торкнулася подушки, все тіло від виснаження налилося свинцем. Він не зміг би встати, навіть якби виникла така потреба. У кімнаті стояв якийсь запах (мабуть, сухі парфуми старої, подумав він). Бабусин запах. Такий же слабкий, як і сам Клай. Тут, у тиші спальні, криваве видовище на ярмарковому майдані здавалося далеким і нереальним, наче ідея коміксу, який він ніколи не створить. Занадто вже вона огидна. «Не залишай "Темного Мандрівника", — сказала б Шарон, його колишня кохана Шарон. — Тримайся за своїх ковбоїв апокаліпсису».

Здавалося, що його розум відокремився від тіла і плаває над ним у повітрі. Ліниво, без поспіху, у ньому зринула згадка про Клая та двох його друзів, що розмовляли біля фургона очисної компанії «Тайко», перед тим як Том і Джордан знову сіли в машину. Джордан повторив те, що казав у Ґейтені: людський мозок — це просто великий старий жорсткий диск, з якого Імпульс стер усю інформацію. За словами Джордана, Імпульс подіяв на людські мізки, як електромагнітний імпульс.

«Не залишилося нічого, крім сутності, — сказав Джордан. — А сутністю виявилося вбивство. Але оскільки мозок — це органічний жорсткий диск, він почав відновлюватися самостійно. Перезавантажуватися. Тільки у програмний код закралася помилка. Довести я це не зможу, але переконаний, що вся ця поведінка зграї, телепатія, переміщення у повітрі... все це стало результатом тієї помилки. Помилка була від самого початку, тому вона стала частиною процесу перезавантаження. Ви слідкуєте за ходом моїх думок?»

Клай кивнув. І Том теж. Перемазане кров'ю обличчя хлопчика, коли він на них дивився, було втомлене і серйозне.

«Але Імпульс досі пульсує, чи не так?Бо десь стоїть комп'ютер, що працює від резервного джерела живлення, і робота програми не припиняється. Програма зіпсована, мутація триває. Врешті-решт дійде до того, що сигнал обірветься чи програма закриється сама, бо її подальша робота в такому стані буде неможлива. Тим часом, можливо... вам вдасться цим скористатися. Я кажу «можливо», розумієте? Усе залежить від того, чи мозок поводиться так само, як і надійно захищені комп'ютери, коли їх уражає електромагнітний імпульс».

Том спитав, як саме вони поводяться. У відповідь Джордан втомлено посміхнувся.

«Вони роблять системну копію всіх даних. Якщо таке трапиться з людиною і ви зможете стерти фонерську програму, то, можливо, мозок запустить стару версію програмного забезпечення».

— Він говорив про людське програмне забезпечення, — прошепотів Клай у темряві спальні, вдихаючи слабкий солодкий аромат сухих парфумів. — Людську програму, збережену десь у надрах. Повну версію. — Він уже засинав, свідомість затуманювалася. І сподівався, що не побачить уві сні криваве видовище на майдані ярмарку північних округів.

Остання думка, що відвідала перед тим, як він остаточно занурився в обійми Морфея, стосувалася фонерів. Можливо, врешті-решт вони б стали кращими. Так, вони народилися з жаху й насильства, але процес народження завжди такий: важкий, жорстокий і часом жахливий. Щойно вони почали збиратися в зграї і зливатися розумами, хвиля насильства зменшилася. Наскільки йому було відомо, насправді вони не оголошували війни нормальним, якщо тільки не вважати воєнними діями примусове перетворення на фонерів. А акти помсти, що не забарилися після знищення їхніх зграй, були жахливими, але цілком передбачуваними. Якби їм дали спокій, то, напевно, фонери б стали кращими господарями на Землі, ніж так звані нормальні. Ніхто з них точно не пнувся б зі шкіри, аби тільки купити позадорожник, що жере бензин десятками літрів. Завдяки умінню літати в повітрі (чи досить примітивним споживацьким вимогам) у цьому не було 6 жодної потреби. Чорт, та навіть їхній смак у музиці врешті-решт поліпшився.

«Але чи мали ми вибір? — подумав Клай. — Виживання дуже нагадує кохання. І те, і те сліпе».

Клая зморив сон, і ніякої бійні на ярмарковому майдані у ньому він не побачив. Натомість наснилося, що він у наметі для гри в бінґо, і співучий голос вигукує: «Бе-12 — це вітамін щастя!» Клай відчув, як хтось тягне його за холошу штанів, зазирнув під стіл і побачив там Джонні. На обличчі сина грала посмішка. А десь дзвонив телефон.