Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Зона покриття



28

Плакав Джордан: Клай це зрозумів одразу. Натягуючи джинси, він кинув через плече погляд на Тома, але той навіть не поворухнувся. «Спить як убитий», — подумав Клай. Відчинивши двері, він прослизнув у коридор і причинив їх за собою.

Аліса, у футболці з написом «Академія Ґейтена», що слугувала їй нічною сорочкою, сиділа на площадці сходів другого поверху, обійнявши хлопчика. Джордан притисся обличчям до її плеча. Зачувши кроки босих ніг Клая на сходах, вона підвела голову і заговорила, не давши Клаю сказати те, про що згодом він міг би пошкодувати: «Це через Директора»?

— Йому наснився поганий сон, — сказала вона.

Клай бовкнув перше, що спало йому на думку. На той момент це здавалося життєво важливим.

— А тобі?

Аліса здивовано звела брови. З голими ногами, волоссям, стягнутим на потилиці у кінський хвіст, і обличчям, червоним від опіку, наче цілий день смажилася на сонці, її можна було прийняти за одинадцятирічну сестру Джордана.

— Що? Ні. Я почула, що він плаче у коридорі. А я все одно вже прокидалася, і...

— Хвилинку, — сказав Клай. — Нікуди не йдіть.

Він повернувся на третій поверх у свою кімнату і схопив ескіз зі столу. На цей раз Том різко розплющив очі й обвів кімнату поглядом, у якому поєднувалися переляк і дезорієнтація, тоді побачив Клая і розслабився.

— Знову реальний світ, — сказав він, потер долонею обличчя і зіп'явся на один лікоть. — Дякую тобі, Господи. Котра зараз година?

— Томе, ти бачив сон? Поганий сон?

Том кивнув.

— Схоже на те, так. Я чув плач. То був Джордан?

— Так. Що тобі снилося? Пам'ятаєш?

— Хтось назвав нас божевільними, — сказав Том, і Клай відчув, як усередині у нього щось обірвалося. — Хоча ми такі і є, мабуть. Більше нічого не пригадую. А що? Тобі...

Клай більше не міг чекати. Поспіхом збіг униз сходами. Коли сідав поруч, Джордан подивився на нього з якоюсь приголомшливою боязкістю. Від комп'ютерного генія не залишилося й сліду; якщо Аліса зі своїм кінським хвостиком і засмаглим обличчям виглядала на одинадцять років, то Джордан — не більше ніж на дев'ять.

— Джордане, — сказав Клай. — Твій сон... кошмар. Ти його пам'ятаєш?

— Він уже стирається з пам'яті, — відповів Джордан. — Вони поставили нас на якісь трибуни. Дивилися на нас, наче ми... я не знаю, дикі звірі чи що... тільки вони сказали...

— Що ми божевільні.

Очі Джордана широко розкрилися.

— Точно!

Клай почув за спиною звук кроків — до них спускався Том. Не озираючись, Клай показав Джорданові свій малюнок.

— Цей чоловік керував усіма?

Джордан не відповів. Але в цьому не було потреби. Він відсахнувся від малюнка, вхопився за Алісу й знову заховав обличчя у неї на грудях.

— Що таке? — ошелешено спитала Аліса. Вона потягнулася, щоб взяти малюнок, але Том її випередив.

— Ісусе, — тільки й мовив він, повертаючи аркуш. — Сну я вже майже не пам'ятаю, але розірвану щоку пригадую.

— І його губу. — Голос Джордана звучав приглушено, бо він не відривав обличчя від Алісиних грудей. — Те, як вона звисала. Він показував нас їм. Їм. — Хлопчик здригнувся. Аліса гладила його по спині, а тоді схрестила руки над його лопатками, щоб обійняти ще міцніше.

Клай поклав перед нею малюнок.

— Є хоч якийсь натяк на твій сон? Цей чоловік снився тобі?

Вона заперечно похитала головою і вже збиралася сказати «ні», аж раптом всі почули, як хтось сильно й безперестанно загрюкав у парадні двері Читем-лоджу, а також серію невиразних звуків за дверима. Аліса закричала. Джордан міцніше притисся до неї, наче хотів глибше закопатися, і скрикнув. Том вчепився Клаю в плече.

— Що за хр...

У двері знову загрюкали, безупинно й сильно. Аліса знову закричала.

— Зброя! — вигукнув Клай. — Зброя!

Якусь мить вони стояли як укопані, на залитій сонцем сходовій клітці, а тоді знову пролунало те тривале й гучне грюкання. Звук був такий, наче перекочувалися кості. Том стрілою метнувся на третій поверх, Клай не відставав. Послизнувшись ногою в шкарпетці на сходах, він ухопився за перила, щоб зберегти рівновагу. Аліса відштовхнула Джордана від себе й кинулася до своєї кімнати, плутаючись у футболці, пружки якої тріпотіли між колін. Джордан залишився сам біля перил на сходовій клітці і великими заплаканими очима незмигно дивився униз, у коридор перед вхідними дверима.


29

— Спокійно, — сказав Клай. — Зберігаймо спокій, добре?

З того моменту, як у вхідні двері вперше загрюкали, не минуло й двох хвилин, а вони втрьох уже стояли нагорі біля сходів. У Тома був досі не перевірений російський автомат, який вони називали поміж себе сером Швидким, Аліса тримала у кожній руці по дев'ятиміліметровому автоматичному пістолету, а Клай стискав кольт Бет Нікерсон, який йому дивом вдалося зберегти минулої ночі (хоча він не пам'ятав, як засунув револьвер за пояс, де він пізніше і знайшовся). Джордан все ще притискався до перил на сходовій клітці. Звідти йому було не видно вікон на першому поверсі, й Клай подумав, що це добре. А от у тому, що денне світло у Читем-лоджі було значно тьмянішим, ніж зазвичай, вже точно нічого не було хорошого.

Попередня
-= 89 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Аня 05.02.2018

Це найгірше, що я могла читати.


Додати коментар