Слава ЗСУ!

— Боронь вас боже, Джудіт, з таким же успіхом ви могли б мене запитати, в який бік поверне вітер наступного тижня чи якого віку буде встрелений завтра олень! Можу тільки сказати, що мінги зиркають на мене вельми понуро, але грім гуркоче не з кожної хмари й не кожен подув вітру приносить з собою дощ. Отже, ваше запитання багато легше поставити, ніж відповісти на нього.

— Точнісінько така ж вимога ірокезів до мене, — відповіла Джудіт, зводячись на рівні, мовби вона поборола нарешті свої вагання. — Ви почуєте мою відповідь, Звіробою, коли ми поговоримо з вами віч-на-віч, а це можна зробити тільки тоді, як усі полягають спати.

В голосі дівчини вчувалася несхитна рішучість, і Звіробій мусив погодитися. Він пристав на це вельми охоче, бо невеличке зволікання по суті нічого не міняло. Рада скінчилася, й Непосида оголосив про свій намір чим скорше рушити в дорогу. Йому довелося, однак, зачекати ще не менше години, поки як слід споночіло. Всі повернулися до своїх справ, а мисливець знов заходився вивчати якості вподобаної рушниці.

Та ось настала дев'ята година, й Непосида міг виступати. Замість щиро попрощатися з усіма, він буркнув понуро й холодно лише кілька слів. Невдоволення тим, що йому здавалося безглуздою впертістю Джудіт, каламутилося в його душі, змішуючись з гірким почуттям приниження, якого він зазнав, перебуваючи на озері. Та, як часто буває з грубими й обмеженими людьми, він схильний був винуватити не себе, а інших за свої невдачі.

Джудіт простягла йому руку скорше з радістю, ніж з жалем; делавар та його наречена теж анітрохи не шкодували, що Марч покидає їх. Тільки Гетті безхитро виказала свій глибокий і щирий сум. Сором'язливість і скромність, притаманні її вдачі, змушували дівчину триматися осторонь, аж поки Непосида ступив у човник, де на нього вже чекав Звіробій. Лише тоді Гетті перейшла в «ковчег» і нечутною ходою наблизилась до корми, звідки мало відплисти легеньке суденце. Тут почуття взяли гору над сором'язливістю, й дівчина заговорила.

— Прощавайте, Непосидо! — гукнула вона своїм приємним голоском. — Прощавайте, любий Непосидо! Стережіться, коли йтимете через ліс, і не зупиняйтеся до самого форту. Навколо озера гуронів, далебі, не менше, ніж листя на деревах, і сильного мужчину вони не зустрінуть так ласкаво, як зустрічали мене.

Марч здобув владу над цією слабоумною, але щиросердою дівчиною тільки завдяки своїй вроді. Кволенький розум Гетті не спромігся прозирнути душі цієї людини. Правда, вона вважала, що Марч грубуватий, часом жорстокий, але такий же був її батько, та й інші чоловіки, котрих їй привелося знати. Отже, гадала вона, ці риси властиві всім чоловікам, і поблажливо ставилась до Непосидиних вад. Проте не можна сказати, що Гетті по-справжньому кохала Марча. Він розбудив у ній почуття, яке, безперечно, переросло б у сліпу пристрасть, аби Марч захотів роздмухати тліючу жаринку. Та він майже не помічав бідолашної дівчини й зневажливо говорив про її неповноцінність.

Але цього разу всі, хто залишався на озері, так холодно попрощалися з Непосидою, що турботливий поклик Гетті мимоволі розчулив його.

Дужим помахом весла Марч завернув човника й підігнав його знов до «ковчега». Гетті, чия мужність зросла, коли відплив її герой, не чекала цього й боязко позадкувала від краю корми.

— Ви добра дівчина, Гетті, і я не можу гайнути звідси, не потиснувши вам на прощання руки, — мовив лагідно Марч. — Зрештою, Джудіт нічим не краща за вас, хоч трішечки, може, й вродливіша. А щодо розуму, то коли чесність і щирість у поводженні з хлопцем свідчать про здоровий глузд дівчини, тоді ви варті дюжини таких, як Джудіт; і не тільки Джудіт, а й більшості молодих жінок, котрих я знаю.

— Не кажіть зле про Джудіт, Гаррі! — заблагала Гетті.— Тато помер, і мама померла, тепер ми з Джудіт самі-самісінькі на білім світі. Негоже сестрі лихословити проти сестри чи дозволяти це будь-кому іншому. Тато лежить в озері, мама — теж, і ми не знаємо, коли й нас туди покладуть.

— Вельми слушно, дитино, як майже все, що від вас чуєш. Так от, Гетті, коли нам іще доведеться побачитись, ви матимете в мені друга, хоч би що там вигадувала ваша сестра. Не потаю, я не полюбляв вашої матусі, бо надто по-різному ми з нею дивилися на життя, зате ваш батечко — старий Том—і я пасували один одному, як хутряна оленяча куртка пасує ставному парубкові. Я завжди був тієї думки, що старий Плавучий Том Гаттер—добрячий чолов'яга, і скажу це в очі всім ворогам як ради нього самого, так і ради вас.

— Прощавайте, Непосидо, — повторила Гетті; невідомо чому їй раптом так само пристрасно забажалося чимшвидше спровадити молодого велета геть, як лише мить тому вона прагла затримати його. — Прощавайте, Непосидо, йдіть обережно лісом. А я прочитаю ради вас главу з біблії і згадаю вас у своїх молитвах.