Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Повiя

- Толкуйся. Так, усе так. Я у всьому винен. Чого ж ви мене, винуватого, до себе прикликали? Судити? Судiть мене!

- От ти вп'ять, Грицьку, на сварку б'єш. Тобi як доброму кажуть, а ти - знову за своє. Нема того щоб сiсти, як там кажуть, рядком та побалакати ладком.

- О, ти м'яко стелеш, та як буде спати! - буркнув Грицько.

- Нi, я тобi по правдi кажу. Чого тут критися, чого його, як лисиця хвостом, вертiти? Ти сам подумай: старий ти став, немiчний… за тобою треба дивитись, треба глядiти. А кому ж те ближче, як не своєму? Сказать би, у тебе немає близького нiкого, а то ж у тебе син, невiстка. Чого б я, як той бовкун, сидiв там у своєму закапелковi? Чоловiк не деревина, що положи його, то й буде лежати. Чоловiковi часом треба i побалакати… Узяв би перейшов до сина, один син у тебе, i догляд би тобi такий як слiд був, i погомонiти було б з ким.

- З того часу, як не стало старої, не стало й щастя! - глухо промовив Грицько.

- I то правда. Стара, царство небесне їй, була i хазяйка невсипуща, i жiнка добра, i господиня розумна. Та що ж - умерла… То вже дiло боже. Вiн один над нами знає, що робить, i нам не скаже. Умерла - й умерла. З могили її не вернеш. А тобi все-таки не слiд своїх сторонитись-обходити.

- Та що ти все зарядила: обходиш та обходиш! - гукнув Грицько. - Хто їх обходить? Я їх чи вони мене? От ти кажеш - син у мене, до його горнися. А ти знаєш мого сина? Вiн ще замолоду все менi навпаки йшов. Хотiв я його одружити на Куцiвнi. Чим би була йому не жiнка? I багата, i хорошого роду. Нiт же, пiднiс чорт Христю Притикiвну. От цяця неписана! Чого менi стояло його збити? Може, коли, господь знає, i душею прийшлося покривити, i грiха на душу схопити, поки зломив. Що ж вiн? Почав дурiти. От, як є - дурник.

- Тату, то коли було, - понурившись, обiзвався Федiр, а Христя сидiла червона-червона та, не знаючи, що їй робити, горнула до себе маленького Петрика.

- Давно? - гукнув Грицько, пiдводячись, i, як верста, став серед хати. - Давно, кажеш? А пiсля того? Ми ж насилу тебе з покiйною одходили, насилу тебе на стежку навели. Оженився ти. Зиайшлася така, що пiшла за тебе, Стали ми жити укупi. То i ти, i невiстка тiльки й чутно, що славите нас мiж чужими людьми. Усе одно: "Якби таки батько оддiлив нас, дав землi, дав хату, ми тодi б знали, для кого робимо-трудимося". Бач, вони, у батька живучи, не собi дбали! Нехай i так. Побалакали ми з старою, чи оддiлити, то й оддiлити. Хто сей грунт купив? Хто хату вистроїв? Перевiв!х - живiть собi; i поля дав. Що ж менi, дяка за те? Зиоиу чую: "Оддiлить оддiлив, та чим надiлив? Випхнув з двору, та й усе". А побий же вас все зле та лихе! Чи я вам не батько? Чи я вам добра не жадаю? Де б бiля того клаптя землi робити, що 'ддав, вiн його у найми пустив. Самому, бач, не хочеться бiлих рук каляти. Сам почав до попiв лизатись - у протопопи намiрявся вилiзти, та пiймав у дзвонарi. Легкого хлiба захотiлося. Чи легкого, то й легкого. Значить, тобi не потрiбна земля, подай її назад. Живи своїм розумом, як бог тобi дав. Чого б, бачпя? Так де тобi! На батька i тучi, i грому! Батько i сякий, i такий. Побачив, що своїм розумом заробляємо шматок того насущного, так i землю назад одiбрав. Усе собi та собi, а нам нiчого… Хiба, ти думаєш, воно легко менi було те слухати, що чуже, нерiдне прийде до тебе в хату та й хвалиться, що рiдний син каже? А бодай уже таких синiв нiколи не мати! Я ж мовчав, я ж слова на те нiякого не казав. Пройшов рiк - вони до мене i в хату не напаювалися, не прийшли з празником поздоровити. Тут уп'ять стара занедужала, прийшли вони її провiдати? Чужi люди неодхiдно бiля неї стояли, своїми руками перевертали немощну, а рiдна невiстка i не здумала. Як умерла, тодi тiльки прийшли, наче чужостороннi якi-небудь, геть одсторонь стояли. I нема того, щоб утiшити батька у горi, нема того, щоб хоч чужим помогти при тому скрутовi. Де ж, ми великий пан - кадильницю за попом треба нести, а ми - не робiтниця, не наймичка, ми - важна птиця - паламарка! У-у! проклятi! проклятi! Нема на вас мого благословення! Чужим усе оддам, а вам дулю пiд нiс! - гукнув Грицько i, вхопивши шапку, мерщiй напрямився У дверi.

Попередня
-= 211 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!