Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Повiя

- Накривай на стiл, Христе, бо вже швидко скiнчать, - сказала їй Пистина Iванiвна.

Христя накрила i чимало ще дожидала у кухнi, що ось гукнуть - неси! Немає, не чутно. Панi пiшла в садок та там i сiла.

Христя потушила свiтло i вийшла на сiнешнiй рундук. Мiсяць геть високо пiднявся вгору, бiлим свiтом вистилав землю. Тихо ходив його срiбний свiт, мiшаючись з легкою тiнню попiд хатами та заборами. Небо й повiтря миготiло срiбло-сизим полум'ям; невеличкi зiрочки ледве-ледве лупали у тому блакитному мороцi. Повiтря стоїть - анi дихне, не ворухнеться, млiє у своєму тихому спокої, мiсто нiмiє, гасить свiтло i покривається сном.

Христя сiла на порозi, приклонилась головою до одвiрка. Тихий спокiй ночi колише її, присипляв думки в головi, жалощi i радощi в серцi… От би коли лягти отам пiд коморою, на свiжому повiтрi - i заснулося б!.. I Христя солодко позiхає. Сон хиляє її, а з саду доноситься регiт, чутно крики… Нi, не спи, Христе, дожидай, поки кликнуть тебе!

Вiд нудьги Христя почала сюди-туди водити очима… Вiкно з причiлку було вiдчинене, у йому свiтилося. То вiкно з паничевої хати. "Чого ж у його так тихо, чи не заснув, бува?" - подумала Христя i, пiднявшись, побралася до вiкна.

Коло столу над бiлим папером зiгнувся вiн: пише щось. Рука несамовито бiгає, виводячи стрiчку за стрiчкою; молоде лице його, оторочене русявим пухом, то хмуриться, то прояснюється; чорнi бровенята то сходяться, то розходяться; на високому бiлому чолi, у ясних карих очах бродить глибока думка. Вiн на хвилину зостановився, чогось тихо пошептався сам э собою i, вхопивши перо, знову почав писати: тiльки гострi кiнцi його по бiлому паперу заскрипiли…

Христя помилувалася ного молодим личком, таким задуманим i таким ясним, бiлими тендiтними руками, карими очицями, чорними бровенятами i, помилувавшись, подумала: "От i неволить свої молодi лiта над такою роботою!"

- Христе! Христе! - донеслося до неї з кухнi. Вона, як опарена, скочила - побiгла.

- Виймай жарке та давай. Вони i до свiту не скiнчать. Хай стоїть перед ними, i холодне поїдять, як захотять, - гнiвно сказала Пистина Iванiвна. - Бо я спати хочу, - додала.

Христя забрала страву i однесла все у садок.

- Эй ты, красавица! - гукнув на неї Селезньов. - Принеси-ка сюда воды. Христя принесла воду i, становлячи, почула, що щось трiмнуло її за стан. Озирнулась - то Селезньов посилав до неї свою довгу руку. Христя зашарiлася i в одну мить зникла з-перед їх.

- Эх, скорая! черт возьми! - сказав Селезньов.

- А ви, капiтан, по заповiдi поступаєте: хай права не знає, що робить лiва, - зареготався Книш.

- Да просто хотелось ущипнуть…

- Не розвращаите моїх слуг, - мовив понуро Антон Петрович.

- Нет, нет… бог с ней!.. Я вист, а вы что? - повертається до Книша.

- Та й я повiстую, - одказав Книш.

- Без Двох, - каже Антон Петрович, розкриваючи свої карти.

- Ви, капiтан! - гукнув Книш.

- А черт тебя дери с твоей девкой! - скрикнув каштан… I з гущавини роздався нестямний регiт.

Христя, стоячи за бесiдкою, нiчого не розiбрала, об чiм вони розмовляли, i тiльки ображено прошептала:

- Чортова верства! i сорому йому немає!

- Зачиняй вiкна та лягай спати! - сказала їй Пистина Iванiвна, коли вона вернулася до хати.

Христя побiгла… Кругом хати почувся стук, грюк, гарчання прогоничiв.

- А се нащо? - донiсся до неї з хати голос квартирантiв, коли вона намiрилась вiкно зачинити, i його бiле обличчя показалось у вiкнi.

- Не треба хiба? - спитала вона.

- Не треба, - одказав вiн тихо i скрився.

Попередня
-= 95 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!