Слава ЗСУ!

Він вийняв з кишені квадратик картону. На ньому було обличчя жінки, вирізане з фотографії.

— Я прихопив це з собою, бо подумав, що воно може знадобитись,— сказав він.— Поліцейський упізнав вас.

Їй перехопило подих, і її голова відкинулась на спинку стільця.

— Годі, леді Хільдо. Лист у вас. Справу ще можна залагодити. Я не маю бажання завдавати вам неприємностей. Мої обов’язки вичерпаються, коли я поверну загублений лист вашому чоловікові. Послухайтесь моєї поради й будьте зі мною відверті. В цьому ваш єдиний порятунок.

Мужність її була дивовижною. Навіть зараз вона не визнавала себе переможеною.

— Повторюю вам, містере Холмсе, ви перебуваєте в полоні якихось ілюзій.

Холмс підвівся зі стільця.

— Мені шкода вас, леді Хільдо. Я зробив для вас усе, що міг. І бачу, що це було даремно.

Він подзвонив. Увійшов дворецький.

— Чи вдома містер Трелоні Хоуп?

— Він буде вдома, сер, за п’ятнадцять хвилин до першої.

Холмс глянув на свого годинника.

— Ще п’ятнадцять хвилин,— сказав він.— Дуже добре, я почекаю.

Ледве дворецький зачинив за собою двері, як леді Хільда, простягаючи руки, впала перед Холмсом навколішки; її прекрасне обличчя, звернене до мого друга, було мокре від сліз.

— О, згляньтесь наді мною, містере Холмсе! Згляньтесь! — благала вона, не тямлячи себе.— Заради бога, не кажіть йому нічого! Я так його кохаю! Я не хочу, щоб бодай тінь неприємності впала на його життя, а ця, я знаю, розіб’є його благородне серце.

Холмс підвів її.

— Я вдячний вам, мадам, за те, що ви хоч в останню мить схаменулись! Не можна гаяти й хвилини. Де лист?

Вона кинулась через вітальню до письмового столу, відімкнула його й витягла довгий голубий конверт.

— Ось він, містере Холмсе. Боже, краще б мені ніколи не бачити цього листа!

— Як же його повернути? — пробурмотів Холмс.— Швидше, швидше, нам треба що-небудь придумати! Де дипкур’єрська валіза?

— Все ще у спальні.

— Нам пощастило! Швидше, мадам, принесіть її сюди!

За хвилину вона повернулась, тримаючи в руці червону плескату скриньку.

— Як ви відкрили її раніше? У вас є другий ключ? Авжеж є. Відкрийте!

З-за ліфа сукні леді Хільда дістала маленький ключик. Скринька відчинилась. У ній було напхом напхано паперів. Холмс запхнув голубий конверт в самісіньку середину, між аркушів якогось іншого документа. Скриньку знов закрили й замкнули, а тоді її було віднесено в спальню.

— Тепер ми готові до його приходу,— мовив Холмс.— Маємо ще аж десять хвилин. Далеко ж я зайшов, щоб прикрити, вигородити вас, леді Хільдо. На віддяку ви повинні відверто, поки є час, розповісти мені, що насправді все це означає?

— Містере Холмсе, я розповім вам усе! — вигукнула леді.— Ах, містере Холмсе, я ладна відрубати собі праву руку, аби й на хвилину не завдати йому горя! В усьому Лондоні немає жодної жінки, яка кохала б свого чоловіка так, як я, а проте, якби він дізнався, що я зробила, тобто що змушена була зробити, він ніколи б мені не пробачив. Бо він так високо ставить свою честь, що просто не здатний забути чи простити чиюсь помилку.

— Швидше, мадам, час біжить.

— Для мене такою помилкою був мій власний необачний лист, написаний ще до того, як я вийшла заміж, дурний лист імпульсивного закоханого дівчиська. У ньому не було нічого поганого, а проте мій чоловік мав би його за злочинний. Якби він прочитав того листа, він би перестав мені вірити. Минули роки відтоді, коли я його написала. Я вже була думала, що все покрилося забуттям. Але кінець кінцем я почула від того чоловіка, Лукаса, що лист потрапив йому в руки і що він має намір показати його моєму чоловікові. Я благала його бути милосердним до мене. Він сказав, що поверне мені лист, якщо я принесу йому один документ, який знаходиться в дипкур’єрській валізі мого чоловіка. У нього в чоловіковому міністерстві був якийсь шпигун, він і розповів Лукасу про існування того документа. Лукас запевняв, що моєму чоловікові це не заподіє ніякої шкоди. Уявіть себе на моєму місці, містере Холмсе! Що я мала робити?

— Розповісти про все чоловікові.

— Я не могла, містере Холмсе, не могла! З одного боку, все здавалось мені приреченим на загибель, з другого, хоч яким жахливим було взяти в чоловіка той документ, я вірила, що, діючи таким чином, врятую наше кохання й взаємну довіру. До того ж я не уявляла, до яких наслідків у розвитку політичних подій може призвести мій вчинок. І я взяла документ, містере Холмсе! Я зробила зліпок з ключа. Той чоловік, Лукас, виготовив другий ключ. Я відімкнула дипкур’єрську валізу, взяла документ і передала його на Годольфін-стріт.