Слава ЗСУ!

— Авжеж, це було надзвичайно цікаво. Констеблю, та жінка заходила сюди тільки один раз?

— Так, сер, тільки один раз.

— А хто вона така?

— Не знаю, сер, як її звуть. Вона ходила по оголошенню про місце друкарки й помилилась номером будинку — дуже приємна, ввічлива молода жінка, сер.

— Висока? Вродлива?

— Так, сер, висока на зріст, ставна молода жінка. Думаю, ви б могли сказати, що вона вродлива. А дехто сказав би, що вона дуже вродлива. «О, пане поліцейський, будь ласка, дозвольте мені тільки глянути!» — сказала вона. У неї були такі приємні, лагідні манери, які не часто зустрічаються, і я подумав, що не буде шкоди, якщо я дам їй просунути голову в двері.

— Як вона була одягнена?

— Скромно, сер, у довгій до п’ят накидці.

— О котрій годині це було?

— Саме починало темніти. Коли я повертався з бренді, засвічували ліхтарі.

— Дуже добре,— сказав Холмс.— Ходімо, Вотсоне, думаю, в іншому місці у нас цікавіша справа.

Коли ми зібралися йти, Лестрейд залишився в кімнаті, а сповнений каяття констебль кинувся відчиняти нам двері. На порозі Холмс обернувся й щось показав йому. Констебль напружено вдивився.

— Боже мій, сер! — вражено вигукнув він.

Холмс приклав палець до рота, сунув те, що показав, назад у нагрудну кишеню і, коли ми вийшли на вулицю, вибухнув сміхом.

— Чудово! — мовив він.— Ходімо, друже, Вотсоне, завіса підіймається, розпочинається останній акт. Можете заспокоїтись, бо війни не буде, високоповажний Трелоні Хоуп не зазнає перешкод у своїй блискучій кар’єрі, необережний монарх не зазнає покарання за свою нестриманість, прем’єр-міністру не доведеться мати справу з ускладненнями в Європі, ніхто ні на шеляг не буде гірший від іншого, а трохи тактовності і вправності з нашого боку стануть на заваді дуже небезпечним подіям.

Я був у захваті від цієї незвичайної людини.

— Отже, ви виконали завдання? — вигукнув я.

— Поки що ні, Вотсоне. Є ще кілька обставин, які залишаються такими ж темними, як і перше. Але нам уже відомо багато, і тепер тільки з власної вини ми можемо не дізнатись про все. Зараз ми рушимо просто на Уайт-Террас і доведемо справу до завершення.

Коли ми прибули в будинок міністра у європейських справах, Шерлок Холмс заявив, що бажає бачити тільки леді Хільду Трелоні Хоуп. Нас провели у вітальню.

— Містере Холмсе! — мовила леді, і її обличчя порожевіло від обурення.— Це вкрай нечесно й не шляхетно з вашого боку. Як я вже пояснювала, я хотіла б зберегти свій візит до вас у таємниці, щоб мій чоловік не подумав, ніби я втручаюсь у його справи. А ви мене компрометуєте, прийшовши сюди й показуючи таким чином, що між нами існують ділові стосунки.

— На жаль, мадам, я не мав іншого вибору. Мені було доручено віднайти цей величезної ваги документ. У зв’язку з цим я змушений уклінно просити вас, мадам, віддати його мені.

Леді схопилась на ноги, весь рум’янець миттю зник з її прекрасного личка. Очі в неї померхли, вона похитнулась, і я подумав, що вона ось-ось зомліє. Але, зробивши над собою величезне зусилля, вона оговталась від потрясіння, а на її личку невимовне здивування й обурення замінили всі інші почуття.

— Ви... ви мене ображаєте, містере Холмсе!

— Ну, ну, мадам, це ви даремно. Віддайте листа.

Вона кинулась до дзвінка.

— Дворецький проведе вас.

— Не треба дзвонити, леді Хільдо. Якщо ви це зробите, усі мої найщиріші зусилля уникнути скандалу підуть нанівець. Віддайте листа, і все буде гаразд. Якщо ви послухаєтесь мене, я все заладнаю. Якщо ж не схочете послухатись, я вас викрию.

Вона стояла перед Холмсом велично, з викликом, в усій її постаті було щось королівське, і вона не відривала погляду від очей Холмса, наче хотіла прочитати, що в нього на душі. Вона простягнула руку до дзвінка, але дзвонити не поспішала.

— Ви хочете, щоб я почала боятись. Не дуже личить чоловікові, містере Холмсе, прийти сюди й залякувати жінку. Ви кажете, ніби вам дещо відомо. То що ж ви знаєте?

— Будь ласка, сядьте, мадам. Ви заб’єтесь, якщо впадете. Я не буду говорити, поки ви не сядете. Дякую вам.

— Я даю вам п’ять хвилин, містере Холмсе.

— Вистачить і однієї, леді Хільдо. Я знаю про ваш візит до Едуардо Лукаса й те, що ви віддали йому цей документ, знаю, як ви винахідливо потрапили в його кімнату вчора ввечері і яким чином забрали листа із схованки під килимом.

Вона приголомшено втупилась поглядом у Холмса, обличчя її спопеліло, й вона двічі ковтнула повітря, перш ніж змогла говорити.

— Ви збожеволіли, містере Холмсе, збожеволіли! — вигукнула нарешті вона.