Слава ЗСУ!

«Дейлі ньюс» твердила, що злочин має політичний характер. Деспотизм, якого дотримуються континентальні уряди, їхня ненависть до лібералізму прибили до наших берегів силу-силенну людей, які могли б зробитися нашими чудовими громадянами, якби не були отруєні спогадами про те, чого їм довелося зазнати. Вони дотримуються в стосунках між собою суворого кодексу честі, найменше порушення якого карається смертю. Слід докласти всіх зусиль, щоб знайти Стенджерсона, секретаря, і уточнити деякі особливості звичок убитого. Великим досягненням є те, що вдалося встановити адресу будинку, де він жив,— цим треба цілком завдячувати проникливості й енергії містера Грегсона із Скотленд-Ярда.

Ми прочитали ці замітки разом під час сніданку, і вони неабияк потішили Шерлока Холмса.

— А я ж вам казав: хоч би що трапилося, за всіх обставин виграш буде за Лестрейдом і Грегсоном.

— Усе залежить від того, як повернеться справа.

— О, ради Бога, це не має ні найменшого значення. Якщо вбивцю зловлять, то тільки завдяки їхнім зусиллям; якщо він утече, то тільки незважаючи на їхні чусилля. Кому пироги й млинці, а кому гулі й синці. Хоч би що вони робили, у них завжди будуть прихильники. «Un sot trouve toujours un plus sot qui l'admire»

— Господи, а це що таке?! — вигукнув я, бо в цю мить знизу, з коридора й зі сходів, долинула тупотнява багатьох ніг і почулись обурені вигуки нашої хазяйки.

— Загін бейкерстрітівської розшукної поліції, — серйозно пояснив Холмс; він ще не встиг замовкнути, як до кімнати вдерлося півдюжини таких неймовірно брудних і обшарпаних малих босяків, яких моє око досі ніколи не здибувало.

— Струнко! — гучно скомандував Холмс, і шестеро брудних шибеників вишикувались у ряд, немов пошарпані статуетки. — Надалі нехай приходить з рапортом один Віггінс, а ви всі чекайте на вулиці. Ну, Віггінсе, знайшли?

— Ні, сер, не знайшли, — відповів один з хлопчаків.

— Я майже не сподівався, що вам пощастить. Але шукайте далі, поки не знайдете. Ось вам платня,— Холмс дав кожному по шилінгу. — Ну, а тепер ідіть звідси, а наступного разу приходьте з кращим повідомленням.

Він махнув їм рукою, і хлопчаки, немов зграйка пацюків, весело кинулися сходами вниз і за хвилину їхні пронизливі голоси почулися вже з вулиці.

— З одного такого малого торботряса часом буває більше діла, ніж з дюжини полісменів,— зауважив Холмс. — Самий вигляд представника влади кладе печатку на людські уста. А ці хлопчики никають скрізь і все чують. А ще вони дуже тямковиті, їм треба тільки організованості.

— То ви найняли їх для брікстонської справи? — спитав я.

— Так, є одна деталь, яку я хочу з'ясувати. Це просто питання часу. Ого! Зараз ми почуємо щось нове про вбивство з помсти! Оно вулицею чимчикує Грегсон, і кожна риса його обличчя випромінює блаженство. Авжеж, прямує до нас. Так, зупиняється. Ось він!

Шалено задзеленчав дзвінок, і за кілька секунд, перестрибуючи через три сходинки за раз, до нашої вітальні влетів білявий детектив.

— Любий друже! — закричав він, міцно стискаючи бай

дужу Холмсову руку. — Поздоровте мене! Я розплутав справу, і тепер усе ясно, як день!

На обличчі мого компаньйона, як мені здалося, промайнула тінь занепокоєння.

— Ви хочете сказати, що вийшли на правильний слід? — спитав він.

— Хо! На правильний слід! Ні, сер, убивця сидить у нас під замком.

— І його ім'я...

— Артур Шарпантьє, молодший лейтенант флоту її королівської величності! — вигукнув Грегсон, пихато потираючи товсті долоні й випинаючи груди.

Шерлок Холмс з полегкістю зітхнув і посміхнувся.

— Сідайте й спробуйте оцю сигару,— сказав він. — Страшенно кортить дізнатись, як ви зуміли з цим упоратись. Вип'єте віскі з водою?

— Не відмовлюсь,— відповів детектив. — Оте нелюдське напруження, в якому я перебував останні два дні, геть мене виснажило. Ну, напруження не стільки фізичне, як ви розумієте, скільки розумове перенапруження. Ви можете оцінити це належним чином, бо ми з вами обидва працюємо мізками.

— Ви надто мене переоцінюєте,— з серйозним виглядом заперечив Холмс. — Краще послухаймо, як ви досягли таких завидних результатів.

Детектив умостився в кріслі й самовдоволено запахкав сигарою. Потім він раптом ляснув себе по стегну і аж скорчився від сміху.

— Найкумедніше те,— вигукнув він,— що цей дурень Лестрейд, який вважає себе великим спритником, пішов по зовсім хибному сліду! Він ганяється за Стенджерсоном, секретарем, який має до цього злочину таке саме від

ношення, як ненароджена дитина. Не маю сумніву, він

його вже впіймав.