Слава ЗСУ!

сповістили, що Даїн із більш ніж п\'ятьмастами гномів, спішно вирушивши від Залізних гір, перебуває на відстані дводенного переходу від Самітної гори.

— Але вони не зможуть підійти до гори непоміченими, — зауважив Роак, — і я боюся, що буде битва в долині. А від того не буде добра. Даїнові гноми відважні й добре озброєні, але навряд чи вони переможуть військо, що вас облягло. А якщо й переможуть, що ви матимете з того? По п\'ятах за Даїном ідуть, зима й сніг. Як ви прогодуєтеся, не маючи дружби й підтримки сусідніх земель? Дарма що немає дракона — сам скарб може стати вашою погибеллю!

Але Торін лишався незворушний.

— Зима й сніг насядуть і на людей та ельфів, — сказав він, — і непереливки їм стане в тому таборі серед пустки. Коли вдарять на них із тилу мої друзі, та ще зима з морозами, вони, може, й лагідніше заговорять.

Того вечора Більбо надумав здійснити свій план. Небо було темне, безмісячне. Коли споночіло, він подався до свого куточка в комірчині біля самої брами, дістав із клуночка мотузку, а також Гори-камінь, загорнутий у ганчірку. Тоді видряпався на мур. Там був сам Бомбур — відбував своє чатування, оскільки гноми чатували по одному.

— Та й холодно ж! — поскаржився Бомбур. Як жаль, що ми не можемо розпалити вогнище. як оті у своєму таборі в долині!

— Всередині тепліше, — сказав Більбо.

— Авжеж, тепліше, та я мушу стовбичити тут до опівночі,- пробурчав гладкий гном. І взагалі кепські справи. Не те, щоб я смів виступати проти Торіна — хай борода його росте все довша й довша, — але він завжди був твердолобий гном.

— Та, мабуть, не такий твердолобий, як я став твердоногий, — поскаржився й гобіт. — Ноги мої гудуть від ходіння по сходах і кам\'яних переходах. Багато я віддав би, аби відчути під підошвами м\'якеньку травицю.

— А я багато віддав би, аби відчути горлянкою міцний трунок, а повечерявши добре, лягти в м\'яку постіль.

— Нічого такого я не можу тобі дати, поки триває ця облога. Але це вже давненько я не чатував, то початую за тебе, якщо хочеш. Бо мені чогось не спиться.

— Ти просто золотко, Злоткінсе, і я залюбки приймаю цю твою послугу. Коли щось запримітиш, гляди розбуди мене першого! Я ляжу в тій комірчині, що ліворуч, недалеко звідси.

— Та йди вже! — вирядив товстуна Більбо. — Я розбуджу тебе опівночі, а ти буди того, хто тебе змінить.

Як тільки Бомбур спустився з муру, Більбо надягнув свого перстеника, прив\'язав мотузку, ковзнув з муру додолу й рушив. Часу в нього було близько п\'яти годин. Він знав, що Бомбур спатиме (товстун міг спати коли завгодно, а відколи з ним трапилася та лісова пригода, завжди намагався вловити знову чудові сни, які йому тоді снилися); а решта всі клопоталися коло Торіна. Навряд чи хто-небудь з гномів, навіть Філі чи Кілі, надумав би дертися на мур, поки не настане його черга.

Було дуже темно. Гобіт ішов упевнено, поки позаду лишилася стежка, що огинала недавно утворене плесо, а далі почав навпомацки спускатися в долину. Добувся нарешті до закруту, де треба було брести через воду. Річище Бистрої тут було мілке, але досить широке, й малому гобітові нелегко було перейти її вбрід. Він був уже біля самого протилежного берега, коли підсковзнувся на круглому камінці й з плюскотом упав у холодну воду. Більбо ледве видряпався на крутий берег, обтрушуючись і ловлячи дрижаки, як із мороку наспіли ельфи з яскравими ліхтарями — вони хотіли з\'ясувати, що то був за плюскіт.