Слава ЗСУ!

Максим де Трай вибухнув ревом, серед якого ясно пролунали слова: «Старий шахрай!»

Гобсек, і бровою не повівши, вийняв із картонного футляра два пістолети і спокійно мовив:

Я ображений, я стрілятиму перший.

Максиме, попросіть у пана Гобсека пробачення , - благально скрикнула графиня, вся тремтячи.

Пане, я не мав наміру вас образити , - пробелькотів граф.

Я це чудово знаю , - спокійно відповів Гобсек. - Ваш намір був тільки в тому, щоб не сплатити по своїх векселях.

Графиня підвелася, вклонилась і вийшла, певне, охоплена жахом. Де Трай мусив іти за нею, але, перш ніж вийти, сказав:

- Якщо ви, панове, прохопитесь хоч одним нескромним словом про все це, то проллється або ваша, або моя кров.

- Амінь , - відповів йому Гобсек, ховаючи пістолети. - Щоб пролити свою кров, треба її мати, мій любий, а в тебе в жилах замість крові - грязь.

Коли двері зачинилися і обидва екіпажі від\'їхали, Гобсек схопився з місця і, пританцьовуючи, закричав:

- Брильянти мої! Брильянти мої! Чудові брильянти! Які брильянти! І дешево дісталися! Ага, Вербрусте і Жігонне, ви хотіли обдурити старого батечка Гобсека. Я - ваш володар. Мені за платили сповна-!. Якими дурнями вони сидітимуть сьогодні ввечері, коли я між двома партіями в доміно розкажу їм про це дільце!

Ця похмура радість, цей злобний тріумф дикуна, що заволодів кількома прозорими камінцями , - приголомшили мене. Я остовпів, онімів.

- Ага! Ти ще тут, мій хлопчику? - сказав він. - Ми сьогодні пообідаємо разом. Ми розважимося в тебе, адже в мене господарства немає, а всі ці ресторатори з їхніми підливами, соусами, винами можуть самого чорта отруїти.

Помітивши вираз мого обличчя, він ураз став знову холодно-байдужий.

Ви цього не зрозумієте , - сказав він, сідаючи біля каміна, на який він поставив на жаровні бляшану каструльку з молоком. - Може, поснідаєте зі мною? - додав. - Тут, либонь, вистачить на двох.

Дякую , - відповів я. - Я снідаю тільки ополудні.

Цієї миті у коридорі почулись поспішні кроки.

Хтось спинився перед Гобсековими дверима і щосили загрюкав. Лихвар подивився у віконце і відчинив двері. Ввійшов чоловік років тридцяти п\'яти, що, певно, видався старому сумирним, хоч тільки-но люто тарабанив у двері.

Відвідувач, просто вдягнений, скидався на покійного герцога Рішельє. Це був чоловік графині, якого ви, певно, зустрічали в світі; у нього була, вибачте за порівняння, аристократична постава державних мужів, мешканців вашого передмістя.

- Пане , - сказав він, звертаючись до Гобсека, який знов став спокійним , - у вас тільки що була моя дружина?

- Можливо.

- Ви що ж, не розумієте мене?

- Я не маю честі знати вашу дружину , - відповів лихвар. - Сьогодні вранці в мене було багато людей: жінок, чоловіків, дівчат, схожих на юнаків, і юнаків, схожих на дівчат. І мені було б дуже важко...

Облиште жарти, пане! Я кажу про жінку, що тільки-но вийшла від вас.

- Звідки я можу знати, що вона ваша дружина? - спитав лихвар. - Адже я ніколи не мав щастя вас бачити.