Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Я нічого не чув, — прошепотів він, тремтячи з жаху.

Але тінь мовила: «Ходор», запалила коло ліжка свічку, і Бран зітхнув з полегшення.

Ходор змив з нього піт м’яким теплим ганчір’ям, вдяг ніжними та вмілими руками. Коли настав час, він зніс хлопчика до палати, де коло вогню поставили довгого стола на кобильницях. Панське місце на чолі столу залишилося порожнім, але справа від нього сидів Робб, а з іншого боку Бран. Того вечора вони їли молочних паців, пироги з голубами, ріпу з маслом, а далі кухар обіцяв подати медові стільники. Літо тяг під стіл усе, що йому віддавав Бран, а Сірий Вітер та Кудлай борюкалися у кутку за кістку. Замкові собаки більше не потикалися до трапезної. Спершу Брана це бентежило, а потім він звик.

Серед чорних братчиків Йорен був найстарший за віком і урядом, тому управитель посадив його між Роббом та маестром Лювином. Від старого смерділо кислим, наче той довго не мився. За вечерею він неоковирно відривав м’ясо зубами, трощив кістки, аби висмоктати мозок. Коли згадали Джона Сніговія, Йорен здвигнув плечима.

— Алісерова кара, — пробурчав він.

Двоє братчиків перезирнулися і зареготали, а чому, Бран не зрозумів. Та коли Робб запитав, що чутно від дядька Бенджена, чорні братчики зловісно стихли.

— У чому річ? — не зрозумів Бран.

Йорен витер руки полою.

— Тяжко казати, ваші мосці, тяжко платити злим словом добрим хазяям за трунок та частунок. Але хто спитався, най відповіді не цурається. Старк-бо пропав.

Один з інших братчиків мовив:

— За наказом Старого Ведмедя він пішов шукати Веймара Ройса і не повернувся, мосьпане.

— Задовго вже, — додав Йорен. — Певно, що згинув.

— Мій дядько живий! — люто вигукнув Робб, спалахнувши. Він підвівся з лави і поклав руку на руків’я меча. — Всі чули? Мій дядько живий!

Голос його заметлявся луною між кам’яних стін, і Бран раптом налякався.

Смердючий старий Йорен зиркнув на Робба, не зважаючи на його вибрики.

— Як скажете, мосьпане, — байдуже відповів він і висмоктав з-поміж зубів нитку м’яса.

Наймолодший з чорних братчиків незатишно посовався на сідалі.

— Та ж у Варті ніхто не знає страхолюдну пущу ліпше за Бенджена Старка. Вибереться.

— Еге ж, — буркнув Йорен, — може, вибереться, а чи й ні. У ті ліси багацько добрих хлопців пішло, та не всі назад вийшли.

Бран тільки й міг думати, що про ту оповідку Старої Мамки: з Іншими та останнім людським звитяжцем, за яким крізь білу пущу женуться мертв’яки й павуки завбільшки з собаку. Якусь хвилю він сидів наляканий, а тоді згадав, як та казка кінчається.

— Його врятують діти! — гукнув він. — Діти лісу!

Теон Грейджой гигикнув, а маестер Лювин мовив м’яко:

— Бране, дітей лісу немає на світі вже тисячі років. Від них лишилися самі лики на деревах.

— Тутечки воно, може, й так, маестре, — відказав Йорен, — та за Стіною хтозна? Там не кожен зразу отак скаже, що живе, а що вже померло.

Того вечора, коли прибрали зі столу, Робб сам відніс Брана до ліжка. Сірий Вітер очолював загін, а Літо охороняв ззаду. Брат виріс міцний для свого віку, а Бран — легший за лантух ганчір’я, та сходи були круті й темні, тож Робб важко дихав, поки вони дісталися опочивальні.

Він вклав Брана у ліжко, вкрив ковдрами і дмухнув на свічку. Якусь мить Робб сидів коло брата мовчки у темряві. Бран хотів побалакати, але не знав, про що.

— Ми знайдемо тобі конячку, обіцяю, — нарешті прошепотів Робб.

— Вони колись повернуться? — запитав Бран.

— Так! — вигукнув Робб з такою відчайдушною надією, що Бран зрозумів: він чує рідного брата, а не Робба-князя. — Мати скоро будуть вдома. Якби ж виїхати їм назустріч. Ото вони здивуються, як побачать тебе верхи.

Навіть у темній кімнаті Бран відчував, як його брат посміхається.

— А тоді поїдемо на північ, побачимо Стіну. А Джона й попереджати не будемо — просто одного дня з’явимося, та й усе. Ми з тобою, тільки удвох. Влаштуємо собі пригоду.

— Пригоду, — мрійливо повторив Бран. Він почув, як брат схлипнув. У темряві на Роббовому обличчі не було видно сліз, тож він потягся і знайшов братову руку. Їхні пальці сплелися разом.

Едард V

— Смерть князя Арина страшенно засмутила усіх нас, пане мій, — відказав великий маестер Пицель. — Охоче повідаю вам усе, що знаю, про рід його смерті. Прошу сідати. Чим дозволите почастувати? Може, трохи фініків? Ще маю чудову хурму. На жаль, вино шкодить моєму шлункові, тож я його не тримаю. Та насмілюся запропонувати молока з льодом, підсолодженого медом. За цієї спеки воно дуже втішає.

Попередня
-= 104 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар