Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Чи не було ще чогось? Іще якихось слів?

— Коли я відчув, що надії нема, то дав Правиці макового молочка, аби він не страждав. Просто перед тим, як востаннє заплющити очі, він прошепотів щось до короля та своєї вельможної дружини, якесь благословіння синові. «Міцне сім’я», мовив він. Під кінець життя його мову було важко розібрати. Смерть настала тільки на ранок, але Правиця після тих слів уже не мучився і більше не вимовив ані слова.

Нед зробив ще ковток надміру солодкого молока, силуючись, щоб його не знудило.

— Чи не здалося вам, що смерть князя Арина мала у собі щось неприродне?

— Неприродне? — Старий маестер говорив дуже тихо, майже шепотів. — Та ні, не можу такого стверджувати. Сумна подія, безперечно. Але у своєму роді немає нічого природнішого за смерть, пане Едарде. Джон Арин спочиває втішений, важкий тягар нарешті впав з його плечей.

— Щодо хвороби, яка його забрала, — продовжував Нед. — Ви бачили таке саме в інших людей?

— Майже сорок років я служу великим маестром Семицарства, — відповів Пицель. — За нашого ласкавого короля Роберта, а до нього за Аериса Таргарієна, а раніше за Джаяхаериса Другого. Застав навіть кілька місяців за Джаяхаерисового батька, Аегона Щасливого, П’ятого тако нареченого. Я стільки бачив хвороб, пане мій, що достеменно і не пригадаю. От що я вам скажу: усі випадки схожі, та кожен випадок інакший. Смерть князя Джона нічим не дивніша за якусь іншу.

— Його дружина вважає інакше.

Великий маестер кивнув.

— Пригадую… Адже вдовиця — сестра вашої власної шляхетної пані дружини. Якщо дозволите старому казати відверто, смертний смуток може затьмарити навіть сильний і загартований розум, не те що розум пані Лізи. З часу її останнього викидня вона бачить ворогів у кожній тіні. А смерть її вельможного чоловіка взагалі полишила пані Лізу в лиховісному, страшному відчаї.

— Тобто ви цілком певні, що князь Арин помер від раптової лихоманки?

— Так, — поважно ствердив Пицель. — Якщо не від неї, мій добрий пане, то від чого ж тоді?

— Від отрути, — відповів Нед неголосно.

Заспані очі Пицеля раптом розплющилися. Старий маестер збентежено посовався у кріслі.

— Ця думка бентежить мене. Ми не у Вільних Містах, де таке стрінеш на кожному кроці. Великий маестер Етельмур писав, що усі люди в серці своєму здатні плекати думки про вбивство, але немає більш відразливої істоти на світі, аніж отруйник.

Він замовк на якийсь час, очима гуляючи деінде.

— Те, що ви припускаєте, пане мій, цілком можливе, але я не думаю, що сталося саме так. Певна річ, загальновідомі отрути може зготувати кожен мандрівний маестер. Але князь Арин не виявляв жодних ознак отруєння. До того ж нашого Правицю всі любили. Яке чудовисько в людській подобі насмілилося б отруїти такого шляхетного пана?

— Я чував, що отруту кличуть зброєю жінки.

Пицель задумливо попестив бороду.

— Кажуть таке. Жінки, боягуза… а ще євнуха.

Він прочистив горлянку і харкнув слизом на підлогу, встелену осокою. Високо над ними у крукарні гучно закаркали птахи.

— Чи відомо вам, що пан Варис народився невільником у Лисі? Не надто довіряйте павукам, ось що я вам пораджу, ваша вельможність.

Цього він міг би й не казати. Варис мав у собі щось таке, від чого Недові біг холодок спиною.

— Я матиму це на увазі, маестре. Дякую вам за допомогу. Досить мені вже марнувати ваш час.

Нед підвівся, а слідом за ним повільно звівся на ноги з крісла й великий маестер Пицель, аби проводити Неда до дверей.

— Сподіваюся, мені вдалося трохи полегшити тягар ваших роздумів, пане мій. Якщо я в змозі допомогти ще якось, тільки скажіть.

— Так, є дещо, — згадав Нед. — Мені цікаво подивитися ту книгу, що ви її дали Джонові за день до хвороби.

— Гадаю, вона не викличе в вас великого захоплення, — відповів Пицель. — То грубезна праця великого маестра Малеона про родоводи великих домів.

— І все ж я вважаю доцільним глянути на неї.

Великий маестер прочинив двері.

— Воля ваша. Вона в мене десь тут. Щойно я її знайду, надішлю до ваших покоїв.

— Дуже шляхетно з вашого боку, — подякував Нед, а тоді, неначе щось згадавши, обернувся знову. — Останнє питання, якщо ваша ласка. Ви згадували, що король сидів при князеві Арині, коли той помирав. Цікаво, а чи була з ним королева?

— Овва, та ні, — відповів Пицель. — Вона з дітьми саме від’їхала до Кастерлі-на-Скелі, супроводжуючи батька. Князь Тайвин привів до міста почет лицарів задля турніру на іменини принца Джофрі. Без сумніву, він сподівався побачити свого сина Хайме у вінці переможця, але був гірко засмучений, коли того не сталося. Мені випало надіслати до пані королеви звістку про раптову смерть князя Арина. Ще ніколи я не відпускав птаха з таким важким серцем.

Попередня
-= 106 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар