Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

Хто переможе на турнірі, зараз турбувало Едарда Старка найменше у світі.

— Ви з’явилися у якійсь справі, пане Петире, або ж вас цікавить тільки вид з мого вікна?

Мізинець посміхнувся.

— Я обіцяв Кет, що допоможу вам у пошуках. От і допоміг.

Неда це застало зненацька. Обіцянки-цяцянки, але він не міг примусити себе довіряти панові Петиру Баелішу, який здавався йому аж надто хитромудрим.

— Ви маєте щось для мене?

— Когось, — виправив Мізинець. — А точніше, чотирьох «когосів». Чи не спадало вам на думку допитати челядь Правиці?

Нед стурбовано спохмурнів.

— Якби ж то. Пані Арин забрала усю свою чадь назад до Гнізда.

Від Лізи Нед мав у цій справі більше шкоди, аніж зиску. Усі найближчі до її чоловіка люди поїхали разом з нею, коли вона втекла зі столиці: маестер Джона, його управитель, сотник сторожі, лицарі та уся служба.

— Майже усю свою чадь, — виправив Мізинець, — але не всю. Кількоро лишилося. Вагітна дівка з кухні, яку нагально видали за машталіра пана Ренлі. Стайняр, що вступив служити до міської варти. Застільний служка, якого витурили за крадіжку. І нарешті, зброєносець князя Арина.

— Зброєносець?! — приємно здивувався Нед. Зброєносець лицаря зазвичай багато знав про все, що коїлося з його хазяїном.

— Пан Гуго з Долини, — повідомив його ім’я Мізинець. — Король висвятив хлопця у лицарі відразу після смерті князя Арина.

— Я накажу привести його, — вирішив Нед, — і решту інших.

Мізинець скривився.

— Пане мій, підійдіть-но до вікна, якщо ваша ласка.

— Навіщо?

— Підійдіть, пане, я покажу.

Нед спохмурнів, але до вікна підійшов. Петир Баеліш недбало махнув рукою у вікно.

— Онде, через двір, коло дверей до зброярні, бачите хлопчину, що сидить навпочіпки і гострить меча?

— То й що?

— Він доповідає Варисові. Павук надзвичайно цікавиться вашою особою та вашими справами.

Мізинець покрутився на лаві і продовжував:

— Тепер гляньте-но на мур. Західніше, над стайнями. Онде стражник сперся на стінку, бачите?

Нед бачив.

— Ще один євнухів шепотинник?

— Ні, цей королевин. Зазначу, що він має поперед себе чудовий вид на двері до вашої башти, тобто на усіх, хто до вас приходить. Є й інші, яких не знаю навіть я. Червоний Дитинець повен очей. Чому ж, ви гадаєте, я заховав Кет у бурдеї?

Едардові Старку не до смаку були усі ці потаємні зводи та змови.

— Семеро дідьків, — вилаявся він. А таки й дійсно, чоловік на мурі стежив за ним. Одразу відчувши себе незатишно, Нед відсунувся від вікна. — Невже у цьому клятому місті усі шпигують за всіма?

— Де там за всіма, — заперечив Мізинець і почав рахувати на пальцях. — Ну, ясна річ, за мною, за вами, за королем… хоча якщо подумати, король сам розповідає дружині забагато, та й про вас я не певний.

Він підвівся з місця.

— Чи маєте ви на службі людину, якій можете вірити цілком і беззаперечно?

— Так, — відповів Нед.

— А я в такому разі маю чудовий палац у Валірії, який ладен задешево продати вашій вельможності, — з глузливою усмішкою повідомив Мізинець. — Розумніше було б відповісти «ні», пане мій. Та нехай уже. Надішліть отого вашого сердешного повірника до пана Гуго та інших згаданих осіб замість себе. За вашими особистими переміщеннями добре стежать, але навіть Павук Варис не здатен цілісінький день нишпорити за кожним вашим слугою.

І він вирушив до дверей.

— Пане Петире, — покликав його Нед. — Я… дякую вам за допомогу. Можливо, я помилявся, коли не довіряв вам.

Мізинець вщипнув свою маленьку гостру борідку й відповів:

— Як же ж ви повільно навчаєтеся тутешнього звичаю, пане князю. Недовіра до мене — то найрозумніше, на що ви спромоглися у цьому замку, відколи злізли з коня.

Джон IV

Джон саме показував Дареонові, як краще завдавати удару збоку, коли у навчальному дворі з’явився новобранець.

— Ширше став ноги, — наполягав Джон. — Не треба втрачати рівновагу. Отак краще. Тепер обертайся, коли б’єш, вкладай у клинок усю вагу тіла.

Раптом Дареон зупинився і підняв забороло.

— Свята Седмиця, — пробурмотів він. — Ти глянь лишень, Джоне.

Джон обернувся і побачив крізь зорову щілину шолома найтовщого хлопця, якого стрічав за життя. Той боязко тупцював у дверях зброярні й на вид важив щось із вісім пудів. Хутряний комір гаптованого вапенрока губився серед кількох підборідь. Світлі очі занепокоєно бігали посеред круглого, як місяць, обличчя, а товсті спітнілі пальці жмакали оксамит жупана.

— Мені… мені наказали з’явитися сюди… для навчання, — мовив хлопець, ні до кого не звертаючись.

Попередня
-= 108 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар