Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

Він кинув на короля довгий холодний погляд.

— Шкода, що сьогодні з нами немає того лицаря.

Роберт мав совість почервоніти.

— Але це не те саме, — пожалівся він. — Пан Барістан був лицарем Королегвардії.

— А Даянерис є чотирнадцятирічним дівчам. — Нед знав, що давно переступив межі розумного, але мовчати не міг. — Роберте, я питаю тебе, заради чого ми повстали проти Аериса Таргарієна, коли не заради того, щоб припинити свавілля над дітьми?

— Щоб припинити рід Таргарієнів! — загарчав король.

— Ваша милосте, ніколи раніше не помічав, щоб ви боялися Раегара. — Нед намагався не підпустити презирства у голос, але потерпів поразку. — Хіба з роками ваша мужність так підупала, що ви тремтите перед тінню ненародженої дитини?

Роберт пішов буряковими барвами.

— Годі, Неде, — попередив він, тицьнувши пальцем. — Ані слова більше. Ти забув, хто тут король?

— Не забув, ваша милосте, — відповів Нед. — А ви?

— Годі! — заревів туром король. — Мене нудить від балачок. Робіть справу, або до дідька усіх! Ваші голоси, радники?

— Її слід убити, — оголосив пан Ренлі.

— Вибору немає, — промурмотів Варис. — На жаль, на жаль…

Пан Барістан Селмі підняв свої світло-блакитні очі від столу і мовив:

— Ваша милість, шляхетно зустріти ворога на полі битви, але ганебно — замордувати його у череві матері. Пробачте мені, та я підтримую князя Едарда.

Великий маестер Пицель прочистив горлянку. Це відняло кілька хвилин.

— Моє братство слугує державі, а не її господареві. Колись я радив королеві Аерису так само вірно, як зараз королеві Роберту, отже не маю до його дитини жодних лихих почуттів. І все ж я питаю вас: якщо знову станеться війна, скільки загине вояків? Скільки згорить городів та сел? Скільки дітей відірвуть від матерів та піднімуть на списи?

Він попестив свою розкішну білу бороду у безмежному горі та безмежній втомі.

— Хіба не мудріше, ба навіть добріше, умертвити Даянерис Таргарієн зараз, аби змогли жити десятки тисяч інших людей?

— Добріше, — повторив луною Варис. — О так, великий маестер вирік мудро і правдиво. Якщо боги зі своєї примхи подарують Даянерис Таргарієн сина, наша держава спливе кров’ю.

Мізинець говорив останнім. Нед подивився на нього, і той придушив позіхання.

— Коли вже опинилися у ліжку з потворною жінкою, краще заплющити очі й швидко зробити свою справу, — оголосив він. — Скільки не чекай, а вона гарнішою не стане. Цілувати однак доведеться.

— Цілувати?! — з огидою перепитав пан Барістан.

— Сталевим поцілунком, — пояснив Мізинець.

Роберт обернувся до свого Правиці.

— От бачиш, Неде. Ви з Селмі — єдині, хто проти. Залишається одне питання: кого послати зробити справу?

— Мормонт прагне отримати королівське прощення, — нагадав князь Ренлі.

— Надзвичайно прагне, — підтвердив Варис, — але жити прагне ще більше. Зараз принцеса наближається до Ваес Дотраку, де оголити клинка означає смерть. Якби я розповів вам, що дотракійці зроблять з бідолагою, котрий не тільки оголить, а ще й підніме клинка на халісі, ви б сьогодні вночі не заснули.

Євнух попестив напудровану щоку.

— Отже, отрута… скажімо, сльози Лису. Хал Дрого навіть не відатиме, що смерть сталася не сама.

Великий маестер Пицель раптом розплющив сонно примружені очі й зиркнув на євнуха підозріливо.

— Отрута — то зброя боягуза, — обурився король.

Недові ці балачки вже остогидли.

— Ви підсилаєте харцизяку до дівчинки чотирнадцяти літ і ще міряєте, в який спосіб шляхетніше її вбити?

Він рвучко відсунув крісло і підвівся.

— То зроби цю справу сам, Роберте. Хто проказує вирок, має сам карати мечем. Подивись їй у вічі, перш ніж стратити. Побач її сльози, почуй останні слова. Ти винен їй хоча б це.

— О боги, — лайнувся король так, наче ледве стримував лють, а зараз вона вихлюпнула назовні. — Він не жартує, вражий син!

Король потягнувся по глека з вином біля ліктя, виявив, що той порожній, і жбурнув об стіну, розбивши на скалки.

— В мене скінчилося вино і терпець. Годі дурниці молоти. Давайте вже до справи!

— Я не братиму участі у підлому вбивстві, Роберте. Чини, як хочеш, але не проси мене прикласти свою печатку.

Якусь мить Роберт, здавалося, не міг зрозуміти, що йому каже Нед. Пряма непокора… цю страву нечасто подавали до королівського столу. Потроху до нього прийшло розуміння, і так само потроху змінилося обличчя. Очі звузилися, а від шиї, від оксамитового коміра полізла червона барва. Він тицьнув у Неда пальцем, тремтячи з гніву.

— Ви — Правиця Короля, князю Старк. Ви виконаєте мій наказ, або я знайду собі іншого Правицю.

Попередня
-= 149 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар