Слава ЗСУ!

Едард IX

Коли Нед знайшов Мізинця у загальній залі бурдею, той по-дружньому теревенив з високою гарною жінкою, вбраною у сукню з пір’я, зі шкірою, темнішою за чорнило. Біля вогню Гевард грав із соковитою дівкою на роздягання. Він уже втратив паса, делію, кольчугу і правого чобота, а дівчині довелося розстібнути сорочку до пояса. Джорі Касель стояв біля вікна, яким стікав дощ, і кривив рота у лукавій посмішці, втішаючись видом та спостерігаючи, як Гевард перевертає черепки.

Нед зупинився на низу сходів і натяг рукавиці.

— Нам вже час іти. Мої справи тут скінчені.

Гевард підхопився на ноги, поспіхом збираючи бебехи.

— Як накажете, мосьпане, — відповів Джорі. — Я допоможу Вилові привести коней.

І закрокував до дверей.

Мізинець прощатися не поспішав. Він поцілував чорній жінці руку, прошепотів їй на вухо жарт, з якого вона голосно засміялася, і неквапом рушив до Неда.

— Ваші справи, — запитав він легковажно, — або ж королівські? Кажуть, що Правиця бачить королівські сни, говорить королівським голосом і карає королівським мечем. А чи, бува, він не дрюкає жінок королівським…

— Пане Баеліше, — перервав його Нед, — не треба забуватися. Я вдячний вам за допомогу. Без вас ми б цей бурдей рік шукали. Та я не маю наміру терпіти ваші кпини. Окрім того, я вже не Правиця Короля.

— Ох і зла ж звірюка, мабуть, той лютововк, — зазначив Мізинець, скрививши рота.

Теплий дощ линув з чорного неба без зірок, поки вони йшли до стаєнь. Нед накинув каптура. Джорі вивів його коня. Молодий Вил вийшов зразу за ним, однією рукою ведучи Мізинцеву кобилу, а іншою порпаючись із пасом та поворозками штанів. Хихотячи до нього, у дверях стайні виникла босонога хвойда.

— Ми зараз поїдемо назад до замку, мосьпане? — запитав Джорі. Нед кивнув і скочив у сідло. Мізинець сів на свою кобилу поруч із ним, а слідом Джорі й решта.

— Чатая тримає добірний заклад, — мовив Мізинець, коли всі зрушили. — Маю намір купити його. Я помітив, що вкладати гроші в бурдеї набагато розумніше, аніж у кораблі. Повії рідко тонуть, а коли на заклад набігають пірати, то не відбирають грошики, а платять, як усі інші.

І пан Петир реготнув з власної дотепності.

Нед не заважав йому теревенити, і через деякий час той сам замовк. Вулиці Король-Берега стояли темні та покинуті. Дощ загнав усіх під дах. Він стукотів Недові по голові, теплий, мов кров, і настирливий, як спогад про старі гріхи. Великі краплі води стікали йому по обличчі.

— Роберта ніколи не втримаєш надовго у одному ліжку, — казала йому Ліанна у Зимосічі одного вечора багато років тому, коли батько пообіцяв її руку молодому князеві Штормоламу. — Я чула, він вже має дитя від якоїсь дівчини у Долині.

Нед сам тримав те дитя на руках, тому не міг заперечувати. Як і брехати своїй сестрі. Але він запевнив її, що походеньки Роберта до заручин нічого не важитимуть, коли той стане доброчесним чоловіком і кохатиме її усім серцем.

Ліанна тільки посміхнулася.

— Кохання — то чудово, любий мій Недику, та воно не змінить чоловікової вдачі, яка вона є.

Дівчина була така молода, що Нед не наважився спитати про її вік. Поза сумнівом, вона була цнотлива; у кращих бурдеях вам завжди знайдуть цнотливу, аби гаман був набитий. Мала світло-руде волосся і розсип веснянок на переніссі, а коли вийняла цицьку, аби погодувати дитинча, то Нед побачив, що й груди в неї теж веснянкуваті.

— Я дала їй ім’я Барра, — мовила дівчина, поки дитина смоктала. — Вона така схожа на нього, хіба ні, мусьпане? Має його ніс, його волосся…

— Так.

Едард Старк попестив пухнасте темне волосся дівчинки. Воно стриміло крізь пальці, наче чорний шовк. Він пригадав, що й перша дитина Роберта мала таке саме шовкове волосся.

— Скажіть йому, коли побачите, мусьпане, якщо… якщо ваша ласка. Скажіть, яка вона гарна.

— Скажу, — пообіцяв Нед. То було його прокляття. Роберт присягався їм у вічній любові вранці й забував про них до вечора, але Нед Старк тримався усіх обітниць. Він згадав обіцянки, яких дав Ліанні на її смертнім одрі, а тоді про ціну, яку заплатив, щоб їх дотримати.

— А ще скажіть, що я ні з ким більше не була. Присягаюся, мусьпане, старими богами й новими. Чатая каже, що дозволить мені півроку заради дитини і надії, що він повернеться. Тож скажіть, що я чекаю, гаразд? Не треба мені коштовностей, нічого. Тільки його. Він завжди був такий добрий, правда.