Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Старки, — пробурмотів чолов’яга, — кляті Старки.

А тоді підвищив голос.

— Ошо, вбий вовків та забери його меча.

— Сам убивай, — відповіла та. — Я до тих одороблів і кроку не ступлю.

Якусь мить Стів не знав, що робити. Рука його тремтіла; Бран відчував, як там, де він притиснув до шиї ножа, цебенить кров. Сморід від чоловіка забивав ніс, а смердів він страхом.

— Гей, ти, — покликав той Робба. — Ім’я в тебе є?

— Я Робб Старк, спадкоємець Зимосічі.

— А це твій брат?

— Так.

— Хочеш його живим, то роби, що я кажу. Злізай з коняки.

Робб хвильку вагався. Тоді повільно та розважливо зліз і став з мечем у руці.

— Тепер убий вовків.

Робб не ворухнувся.

— Давай, вибирай сам. Вовків або малого.

— Ні! — заверещав Бран. Якщо Робб виконає наказ, Стів уб’є їх напевне, щойно вони залишаться без лютововків.

Лисий вхопив його за волосся вільною рукою та жорстоко викрутив, аж поки Бран не схлипнув з болю.

— Стули пельку, чуєш, каліко? — І викрутив сильніше. — Чуєш мене?

З лісу позаду них донеслося низьке «тум!». Стів придушено зойкнув, а з грудей в нього раптом виросло чотири вершки мисливської стріли з широким, гострим, наче бритва, площиком. Стріла була яскраво-червона, мовби хтось пофарбував.

Здоровань впустив кинджала, якого тримав біля Бранової горлянки, похилився і впав обличчям у струмок. Стріла під ним зламалася. Бран бачив, як його життя витікає і завихрюється у воді.

Оша озирнулася і вгледіла, як поміж дерев виникають стражники Бранового батька зі зброєю в руках. Вона кинула списа і заблагала до Робба:

— Милості, мосьпане, прошу милості!

Стражники оглядали бойовисько, а надто вовків, зачудованими очима на блідих обличчях. Коли Літо повернувся до трупу Галі, аби харчуватися далі, Йозет кинув ножа і перегнувся у кущі блювати. Навіть маестер Лювин, вийшовши з-під дерев, на якусь мить здавався враженим, але швидко опанував себе, похитав головою і перебрів струмком на Бранів бік.

— Тебе поранено?

— Він мені ногу порізав, — повідомив Бран, — та я однак нічого не відчуваю.

Маестер став на коліна, аби оглянути рану, а Бран повернув голову. Під вартовою сосною стояв Теон Грейджой з луком у руках і всміхався. Як завжди. У м’який грунт перед ним було встромлено з півдесятка стріл, але знадобилася йому лише одна.

— Мертвим ворогом слід милуватися, як гарним краєвидом, — оголосив він.

— Джон завжди казав, що ти бовдур, Грейджою, — гучно мовив Робб. — От якби ж прив’язати тебе у дворі та дозволити Бранові випустити по тобі кілька стріл. І йому, і тобі була б наука.

— Ти маєш дякувати мені за життя твого брата.

— А якби ти промазав? — запитав Робб. — А якби тільки зранив? А якби в нього рука смикнулася? А якби у Брана влучив? Та на ньому міг бути панцер, ти ж бачив лише його лахи зі спини! Що б тоді сталося з моїм братом? Ти про це взагалі думав, Грейджою?

Теонова усмішка згасла. Він похмуро знизав плечима і взявся одну за одною збирати стріли.

Робб обпалив поглядом сторожу.

— А вас де носило? — запитав він грізно. — Ви мали їхати відразу слідом за нами.

Стражники понуро переглянулися.

— Та ми їхали слідом, мосьпане, — відповів Квент, наймолодший, в якого брунатна борода ще тільки засіялася. — Спершу чекали на того віслюка, маестра Лювина… ой, перепрошую пана… а тоді, ну, той…

Він зиркнув на Теона і збентежено відвів очі.

— Я побачив тетерука, — роздратовано буркнув Теон. — Хіба я міг знати, що ти полишиш хлопця самого?

Робб обернувся і зиркнув на Теона ще раз. Бран ще ніколи не бачив його таким розлюченим, але брат нічого не сказав, лише став на коліна коло маестра Лювина.

— Чи важко поранено мого брата?

— Подряпина, — відповів маестер, вмочуючи ганчір’я у воді струмка, щоб промити рану.

— Двоє з них носили чорне, — мовив він до Робба, поки працював.

Робб зиркнув туди, де у струмку лежав Стів. Чорне лахміття теліпалося у швидкій воді.

— Втікачі з Нічної Варти, — похмуро мовив він. — Щось тих йолопів лихо принесло заблизько до Зимосічі.

— Часто-густо важко відрізнити дурість і відчай, — мовив маестер Лювин.

— Чи нам поховати їх, мосьпане? — запитав Квент.

— Нас би вони не ховали, — відповів Робб. — Відрубай голови, відішлемо на Стіну. Решту залиш для гайвороння.

— А що з цією робити? — Квент тицьнув пальцем на Ошу.

Робб рушив до неї. Вона була на голову вища, та при Роббовому наближенні впала на коліна.

— Даруйте мені життя, мосьпане Старку, і я буду ваша.

— Моя? Навіщо мені втікачка і кривоприсяжниця?

Попередня
-= 172 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар