Слава ЗСУ!

— Пане Едарде? — над ліжком стояла якась тінь.

— Скільки… часу? — Простирадла переплуталися, нога була розтрощена і складена у лубок. Тупий біль пронизав бік знизу догори.

— Шість днів та сім ночей. — Голос належав Вайонові Пулу. Управитель підніс келиха до вуст Неда. — Випийте, мосьпане.

— Що?…

— Проста вода. Маестер Пицель сказав, що вас мучитиме спрага.

Нед випив. Губи були потріскані й сухі. Вода здавалася солодшою за мед.

— Король залишив наказ, — повідомив Пул, коли келих спорожнів. — Він бажає говорити з вами, мосьпане.

— Назавтра, — відповів Нед. — Як зміцнію.

Він не міг бачити Роберта зараз. Сон полишив його слабким, наче кошеня.

— Ваша вельможність, — наполягав Пул, — король наказав доправити вас до нього тієї ж миті, як ви розплющите очі.

Управитель похапцем запалював свічку біля ліжка. Нед стиха вилаявся. Роберт ніколи не відзначався терплячістю.

— То скажи йому, що я заслабкий, аби іти до нього. Якщо він бажає зі мною говорити, матиму за щастя прийняти його тут. Сподіваюся, ти розбудиш його від здоровішого сну, ніж мене. І поклич мені… — він збирався сказати «Джорі», а тоді згадав, — …сотника моєї сторожі.

Алин ступив до спальні через мить по тому, як пішов управитель.

— Пане князю?

— Пул каже, що минуло шість днів, — мовив Нед. — Мені треба знати, як ся маємо.

— Крулеріз утік з міста, — повідомив Алин. — Кажуть, дременув аж до Кастерлі-на-Скелі, до свого батька. Байки про те, як пані Кетлін схопила Біса, чути на кожному розі. Я додав варти, з вашої ласки.

— Ти добре зробив, — запевнив Нед. — Що з моїми дочками?

— Вони сиділи коло вас усі дні, пане. Санса тихо молилася, а Ар’я… — Він завагався. — Вона не вимовила ані слова, відколи вас принесли. Люта малеча, мосьпане. Зроду не бачив такого духу в маленькій дівчинці.

— Хай що станеться, — мовив Нед, — мої дочки мають бути в безпеці. Боюся, усе тільки починається.

— Ім ніхто не зашкодить, мосьпане Едарде, — запевнив Алин. — Я покладу на це власне життя.

— Джорі та інших…

— Я віддав їх мовчазним сестрам, щоб відіслали на північ до Зимосічі. Джорі бажав би лежати поруч зі своїм дідом.

З дідом, бо Джорін батько був похований на далекому півдні. Мартин Касель загинув разом з усіма іншими. Пізніше по тому Нед зруйнував вежу і пустив її скривавлене каміння на вісім поховальних курганів, що з’явилися на гребені гори.

Кажуть, що Раегар називав те місце Баштою Втіхи, та Недові гірчив кожен спогад про нього. Їх було семеро супроти трьох, але лише двоє змогли поїхати звідти живими: сам Едард Старк і малий болотник Горолан Троск. Недобре знамення: бачити той самий клятий сон через стільки років.

— Ти правильно вчинив, Алине, — саме казав Нед, коли повернувся Вайон Пул. Управитель низько вклонився.

— Його милість перед дверима, вельможний пане, і пані королева з ним.

Нед підтяг себе вище у ліжку, здригаючись від болю у нозі. Приходу Серсеї він не чекав; її поява не віщувала нічого доброго.

— Запроси їх, а тоді залиш нас. Те, що тут скажуть, не має вийти з цих стін.

Пул нечутно зник з очей.

Король з’явився вдягнений неабияк: на ньому був чорний оксамитовий жупан з вінчаним короною оленем Баратеонів, вигаптуваним на грудях золотою ниткою, та парчова делія з коміром, помережаним чорно-золотими клітинами. У руці король тримав глек вина, і обличчя його вже пашіло від випитого. За ним увійшла Серсея Ланістер, з коштовною діадемою у волоссі.

— Ваша милість, — привітався Нед. — Даруйте мені, та я не можу встати.

— Байдуже, — насупився король. — Вина хочеш? Вертоградське. Гарний збір.

— Хіба що невеличкого келиха, — відповів Нед. — У голові ще шумить від макового молочка.

— Будь-хто на вашому місці вважав би за щастя досі мати голову на плечах, — заявила королева.

— Помовч, жінко! — гримнув Роберт і налив Недові келих вина. — Нога ще болить?

— Трохи, — відповів Нед. Голова у нього паморочилася, та не можна було виказувати слабкість перед королевою.

— Пицель божиться, що заживе чисто, як і було, — вишкірився Роберт. — Гадаю, ти знаєш, що наробила твоя дружина?

— Знаю, — Нед сьорбнув трохи вина. — Моя пані дружина безвинна, ваша милість. Про все, що вона зробила, наказ віддав я.

— Я цього не схвалюю, Неде, — прогарчав Роберт.

— За яким правом ви посміли торкнутися мого родича? — завимагала Серсея. — За кого ви себе маєте?

— За Правицю Короля, — відповів Нед з крижаною поштивістю. — Призначеного вашим ясновельможним чоловіком зберігати королівський мир і відправляти королівський правосуд.