Слава ЗСУ!

Під ними гучно пролунав удар дзвона. Усі від шляхетних панів до служниць полишили свої справи і рушили до огорожі. Унизу двоє вартових у блакитних накидках вивели наперед Тиріона Ланістера. Огрядний септон Гнізда супроводив його до кам’яної подоби посередині саду: жінки білого мармуру з блакитними прожилками, що плакала і безсумнівно мала зображувати Алиссу.

— Малий лиходій, — мовив князь Роберт з хихотінням. — Матусю, можна я примушу його літати? Я хочу, щоб він полетів!

— Пізніше, дитино моя, — пообіцяла Ліза.

— Спочатку суд, — манірно протяг пан Лин Корбрей, — а тільки тоді страта.

За мить з протилежних боків саду з’явилися двоє бійців. Лицаря супроводжували двоє зброєносців, а найманця — майстер-мечник Соколиного Гнізда.

Пана Вардіса було закуто у залізо з голови до п’ят. Він мав на собі важкий латний обладунок зверху кольчуги та підбитого каптана. Вразливі місця, де руки єдналися з тулубом, закривали великі круглі наплічники, оздоблені білою та синьою поливою за знаком дому Аринів — місяцем і соколом. Сталевий зчленований фартух вкривав його від поясу до середини стегон. Горлянку захищав важкий ринграф, зі скронь шолома простягнулися соколині крила, а за забороло правив гострий металевий дзьоб з вузькою дозоровою щілиною.

Брон був узброєний так легко, що поряд з лицарем здавався роздягненим. На собі він мав тільки вороновану, добре змащену кольчугу на кубраку з вареної шкіри та круглий сталевий шоломець з носиком і бармицею. Високі шкіряні чоботи зі сталевими поножами давали певний захист ногам, а на пальці рукавиць були нашиті залізні кружала. Проте Кетлін помітила, що найманець має на пів-долоні більше зросту, ніж його супротивник, довші руки… а ще років на п’ятнадцять менше віку, скільки вона могла судити.

Вони схилили коліна у траві біля жінки-плакальниці, обличчям один до одного, з Ланістером між собою. Септон вийняв гранчасту кришталеву кулю з м’якої торби у себе на поясі, підняв її високо над головою, і навколо розсипалося світло. В Біса на обличчі танцювала веселка. Гучним, урочистим, співучим голосом септон благав богів звернути погляди донизу, стати свідками вчиненого суду, побачити правду в серці винуватця, дарувати йому життя і волю в разі невинності або смерть, якщо він винен. Голос септона гуляв відлунням поміж веж, що стояли навкруги.

Коли луна вляглася, септон опустив кришталь і поспіхом одійшов. Тиріон перехилився і прошепотів щось у вухо Брону, перш ніж сторожа відвела його. Найманець підвівся, сміючись, і струсив травинку з коліна.

Роберт Арин, князь Соколиного Гнізда і Оборонець Долини, совався нетерпляче у своєму високому кріслі.

— Коли вже будуть битися? — нудив він.

Панові Вардісу допоміг підвестися один зі зброєносців. Інший подав йому трикутного щита майже у чотири стопи заввишки, з важкого дубу, поцяцькованого залізними гвіздками. Щита притягнули ременями до лівого передпліччя лицаря. Коли майстер-мечник Лізи подав Брону такого самого щита, той плюнув і відмахнувся. Триденна цупка чорна борода відросла у нього на щоках та підборідді не від браку бритви — він міг би легко поголитися краєм свого меча, якого нагострював щодня по кілька годин, аж поки його стало лячно бодай торкатися.

Пан Вардіс простяг руку в латній рукавиці, і зброєносець вклав у неї прегарний обосічний меч-півторак. Лезо меча мало чудовий срібний карб із краєвидом гірського неба, за маківку правила соколина голова, перехрестя зроблене було у вигляді крил.

— Я замовила цього меча для Джона у Король-Березі, — гордовито промовила Ліза до гостей, споглядаючи за паном Вардісом, який саме змахнув мечем, пробуючи його. — Він завжди мав його при собі, коли сидів на Залізному Троні замість короля Роберта. Хіба не красна річ? Я вважаю за доречне, щоб наш поборник відплатив за смерть Джона його власною зброєю.

Сріблястий меч був чудово гарний поза всякими сумнівами, та Кетлін здалося, що панові Вардісу до бою пасував би краще його власний. Все ж вона нічого не сказала; її стомили марні суперечки з сестрою.

— Та хай уже б’ються! — вигукнув пан Роберт.

Пан Вардіс став обличчям до князя Соколиного Гнізда й підняв меч у вітанні.

— За Соколине Гніздо і Долину! — вигукнув він.

Тиріон Ланістер сидів на балконі з іншого боку саду, оточений з боків вартою. Брон повернувся у його бік і зобразив якесь вітання.

— Вони чекають вашого наказу, — мовила пані Ліза до свого вельможного сина.

— Бийтеся! — заверещав малий, увіп’явшись тремтливими руками у поручні крісла.

Пан Вардіс крутнувся, підіймаючи важкого щита. Брон обернувся, щоб зустріти його. Мечі зіткнулися, задзвеніли раз, другий, мацаючи оборону суперника. Найманець відступив на крок, лицар посунув за ним зі щитом попереду себе. Пан Вардіс рубонув навідліг, та Брон відхилився назад, поза межі досяжності, тож сріблясте лезо розрізало лише повітря. Брон пішов по колу направо, пан Вардіс обернувся слідом, тримаючи щита між ними. Лицар наступав, обережно ставлячи ноги на горбкуватій землі. Найманець подався назад, з ледь помітною посмішкою на вустах. Пан Вардіс напав, рубаючи, та Брон відскочив геть, легко перестрибнув через низький, укритий мохом камінь. Зараз найманець пішов наліво, геть від щита, до незахищеного лицаревого боку. Пан Вардіс намагався підсікти йому ноги, та не дістав. Брон зсунувся ще далі вліво. Пан Вардіс крутнувся слідом.