Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Честь? — Нед гірко засміявся.

— У його очах це честь, — відповіла вона.

— А у твоїх?

— І в моїх також, — спалахнула вона гнівом. Чому він нездатний бачити такі речі? — Король пропонує свого власного сина за чоловіка нашій доньці! Як іще я маю це назвати? Санса може одного дня стати королевою. Її сини правитимуть від Стіни до гір Дорну. Хіба то не честь?

— На богів, Кетлін, Сансі ж усього одинадцять років, — відповів Нед. — А Джофрі… Джофрі, він…

Вона закінчила за чоловіка.

— …кронпринц, спадкоємець Залізного Трону. А мій батько обіцяв мене твоєму братові Брандону, коли мені було дванадцять.

Почувши це, Нед гірко скривився.

— Брандон… О так, Брандон. Він би знав, що робити. Він завжди знав. Усе це мало бути його: ти сама, Зимосіч, усе навколо. Він був природжений Правиця Короля і батько королеви. Та я ніколи не просив, щоб його чаша перейшла до мене.

— Може, й не просив, — відповіла Кетлін, — але Брандон мертвий, і чаша перейшла, і ти маєш з неї випити, бажаєш того чи ні.

Нед відвернувся від неї знову до вікна. Він стояв і дивився у темряву — може, на місяць та зірки, а може, на вартових, що походжали стінами.

Кетлін побачила його біль і пом’якшала. Едард Старк одружився з нею замість Брандона, як велів звичай, але тінь покійного брата все ще лежала між ними, як і тінь ще однієї жінки без імені — матері його сина-байстрюка.

Вона вже збиралася піти до нього, як раптом гучно постукали у двері. Нед розвернувся і спохмурнів.

— Що там таке?

Через двері почувся голос Десмонда:

— Мосьпане, коло дверей маестер Лювин, просить негайно прийняти.

— Ти сказав йому про мій наказ не турбувати?

— Сказав, мосьпане, та він каже, що дуже треба.

— Гаразд, пусти.

Нед перетнув кімнату і узяв з шафи важкого халата. Кетлін раптом зрозуміла, як холодно стало у опочивальні, сіла у ліжку і натягла хутряну ковдру до шиї.

— Може, слід було б закрити вікна, — мовила вона.

Нед кивнув, думаючи про щось інше. До дверей саме заходив маестер Лювин.

Маестер був малий сіренький чоловічок. Його сірі очі швидко бігали і нічого не проминали; сіро-сивими були й ті залишки його волосся, які пожаліли роки. Маестер носив рясу сірої вовни з білою хутряною облямівкою, в кольорах Старків. Її великі вільні рукави мали всередині таємні кишені, куди Лювин завжди щось ховав, аби потім несподівано видобути. А видобував він з рукавів стільки усього: книжки, листи, всілякі заморські дива, іграшки для дітей, що Кетлін інколи дивувалася, як він ще здатен підняти руки.

Маестер почекав, доки двері за ним зачинилися, перш ніж сказати слово.

— Пане мій, — мовив він до Неда, — прошу вибачити, що турбую під час спочинку. Мені залишили листа.

Неда це, здається, роздратувало.

— Як це «вам залишили»? Хто залишив? Прибув гінець, чи що? Мені не повідомили.

— Гінця не було, мій пане. Поки я дрімав, на столі у моїй обсерваторії залишили різьблену дерев’яну скриньку. Мої слуги нікого не бачили, але її могли принести тільки люди з почту короля, бо інших гостей з півдня ми не мали.

— То ви кажете, скриньку? — перепитала Кетлін.

— Всередині лежало нове прозірне скло для обсерваторії. Чудової роботи, вочевидь з Миру. Саме там роблять неперевершені пристрої для бачення.

Нед спохмурнів. Кетлін відчувала його нетерплячку; події такого штибу йому були не до душі.

— Кажете, скло, — мовив він. — А мені що до того?

— Я задав собі те саме питання, — відповів маестер Лювин. — Вочевидь, тут мало бути щось більше.

Кетлін затремтіла під важким хутром.

— Прозірне скло допомагає краще бачити.

— Воістину так. — Маестер пробіг пальцями по знакові його братства — важкому ланцюгові з ланок різних металів, який він носив під рясою навколо шиї.

Кетлін знову відчула, як всередині ворухнувся страх.

— То що ж ми маємо краще побачити?

— От і я запитав себе про те саме. — Маестер Лювин витяг з рукава щільно згорнутий сувій. — Справжнє послання знайшлося під другим дном скриньки, але воно не для моїх очей.

Нед простяг руку.

— То давайте сюди.

Лювин не ворухнувся.

— Даруйте мені, пане, але й не для ваших теж. На листі зазначено віддати його пані Кетлін у власні руки, і нікому іншому. Чи можу я підійти?

Кетлін кивнула, раптом втративши мову. Маестер поклав листа, запечатаного крапелькою блакитного воску, на столик біля ліжка і зібрався піти.

— Залиштеся, — наказав Нед похмурим голосом, а тоді глянув на Кетлін. — У чому справа? Пані дружино, та ви тремтите.

Попередня
-= 25 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар