Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Ти раниш мене в самісіньке серце, Чело, — мовив Тиріон. — А я гадав, що ми з тобою заприятелювали. Та нехай. Поїдеш зі мною, а ще Шагга, і Кон від Кам’яних Гав, і Ульф від Братів Місяця, і Тімет, син Тімета, від Смалених.

Гірські наскочники сторожко перезирнулися, коли почули свої імена.

— Решта хай чекає тут, поки не покличуть. Спробуйте не повбивати і не покалічити один одного, поки мене немає.

Він вдарив коня острогами і пустився ристю геть, не залишаючи їм нічого, окрім їхати слідом або відстати. Він би вітав хоч одне, хоч інше — аби тільки не сидіти й не балакати день і ніч. Оце у гірських родах набридало найбільше: вони взяли собі у голови таку дурницю, що кожну людину слід вислухати на раді, тому сперечалися про все і без кінця. Говорити дозволялося навіть жінкам. Не дивно, що вони востаннє турбували Долину Арин чимось страшнішим за випадкові набіги аж кількасот років тому. Тиріон мав намір усе змінити.

Брон поїхав з ним поруч. Позаду — швидко і буркотливо посперечавшись — поїхали п’ятеро гірських вояків на малих кощавих кониках завбільшки з віслюків, які лазили по скелях незгірш від кіз.

Кам’яні Гави трималися один одного. Чела та Ульф теж не відривалися далеко, бо Брати Місяця та Чорні Вуха були пов’язані тісними стосунками. Тімет, син Тімета, їхав сам по собі. Кожен рід у Місячних горах боявся Смалених, які морили плоть вогнем, аби довести свою мужність, а також (за оповідками інших) смажили немовлят на учтах. А Тімета боялися навіть інші Смалені, бо він вийняв собі ліве око розпеченим до білого ножем, коли досяг чоловічого віку. Наскільки розумів Тиріон, для хлопця було б звичніше відрізати собі соска, пальця або (для особливо хоробрих чи особливо навіжених) вухо. Смалені друзі Тімета так вразилися видлубаним оком, що хутко нарікли молодика «червоною рукою» — військовим ватажком або чимсь на зразок цього.

— Цікаво, що ж собі відрізав їхній князь, — мовив Тиріон до Брона, почувши цю оповідку. Сердюк вишкірився і ухопив себе між ніг… але навіть Брон не патякав зайвого у присутності Тімета. Якщо тому вистачило дурості вийняти око собі самому, то на яку милість міг сподіватися хтось інший?

Споглядачі видивлялися на них з вартових кам’яних веж, складених без розчину, поки загін спускався передгір’ями. Одного разу Тиріон бачив, як злітав крук. Там, де високий гостинець звивався між двома виходами скель, вони натрапили на перше укріплене місце. Дорогу перегороджував низький земляний вал стопи з чотири заввишки, а на скелях розташувався тузінь арбалетників. Тиріон зупинив загін там, де стріли їх дістати не могли, і поїхав до валу один.

— Хто тут головний? — закричав він угору.

Очільник з’явився швидко. А ще швидше він надав їм супровід, коли впізнав сина свого князя. Вони хутко проминули почорнілі поля та спалені городці. Тут починався річковий край; далі лежав Зеленозуб, одна з віток Тризуба. Тиріон не бачив трупів, але у повітрі шугали круки та гайворони. Тут билися, і дуже нещодавно.

За кілька верст від перехрестя була влаштована засіка із загострених кілків, що охоронялася списниками та лучниками. Позаду неї вдалину тягнувся військовий табір. Від сотень багать, де готували їжу, здіймалися тоненькі димки; під деревами сиділи вояки у кольчугах, нагострюючи зброю; на встромлених у грузьку землю держалнах майоріли знайомі прапори.

Коли гості під’їхали ближче до засіки, назустріч виїхав загін озброєних вершників. Лицар на чолі загону мав на собі сріблястий обладунок, викладений аметистами, та смугасту лілово-срібну кирею. На щиті був змальований одноріг, а з налобника шолома, зробленого у подобі кінської голови, стирчав звивистий ріг у дві стопи завдовжки. Тиріон натягнув повід, аби привітати його.

— Пане Флементе!

Пан Флемент Бракс підняв забороло.

— Пане Тиріоне! — вигукнув він здивовано. — Божечки, пане мій добрий, а ми вже боялися, що ви загинули або ж…

Він зиркнув на гірських дикунів, не знаючи, що думати.

— Ці ваші… супутники…

— Сердешні друзі та вірні союзники, — відповів Тиріон. — Де мені шукати пана батька?

— Він зайняв корчму на перехресті.

Тиріон засміявся. Корчму на перехресті? Може, боги таки мають смак до справедливості.

— Я бажаю негайно побачити його.

— Як накажете, пане мій. — Пан Флемент розвернув коня і загукав до вояків. Щоб зробити для них проїзд, із землі висмикнули три ряди кілків, і Тиріон провів супутників досередини.

Табір князя Тайвина тягнувся на багато верст. Челина оцінка у двадцять тисяч вояків не надто відхилялася від дійсності. Піхота розташувалася просто неба, лицарі розкинули намети, а деякі з високородних князів звели шатра завбільшки з добрячі обійстя. Тиріон побачив червоного бика Престерів, смугастого вепра князя Кракегола, палаюче дерево Марбранда, борсука Лидена. Лицарі, яких він минав, вигукували вітання, а вояки глипали на дикунів, роззявивши роти.

Попередня
-= 257 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар