Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— А ваша сестра, ото ще… паскудство. Якийсь рік тому, не більше, коли Джон Арин іще був Правицею Короля, я поїхав до міста, аби подивитися, як мої сини б’ються на турнірі. Стеврон та Яред вже застарі для тієї забавки, але Данвел та Гостін виступали у кінному двобої, Первин теж, а двійко байстрюків пробували себе у бугурті. Якби я знав, як вони мене осоромлять, то й не рушив би з місця у таку путь. Нащо мені пхатися хтозна куди і там побачити, як Гостіна вибиває з сідла отой тирелівський шмаркач? Я вас питаю! Той малий удвічі молодший за мого, і його кличуть якось там… «пан Квіточка», щось таке. А Данвела переміг заплотний лицар! Інколи я питаю себе, чи ті двоє взагалі від мене. Моя третя дружина була з Кракеголів, а всі кракегольскі жінки — шльондри. Та нехай, нащо воно вам треба. Вона померла, як ви ще не народилися.

— То я казав про вашу сестру. Я просив, аби пан та пані Арин взяли двох моїх онуків виховуватися при дворі, а їхнього сина пропонував узяти сюди, до Близнюків. Чи може, мої онуки не варті показатися при дворі? Вони гарні хлопчаки, спокійні та чемні. Вальдер — син Мерета, його названо на честь мене, а інший… хе, не пригадаю… він теж, напевне, Вальдер. Їх завжди називають Вальдерами, аби вислужити мою приязнь. А його батько… це ж котрий його батько?

Його обличчя пішло зморшками.

— Та нехай. Хто б не був його батько, а князь Арин не хотів брати ані одного, ані іншого. Я звинувачую, між іншим, вашу вельможну сестру. Вона скривила таке лице, наче я захотів продати її малого мартоплясам у вертеп чи зробити з нього євнуха. А коли князь Арин сказав, що дитина поїде на Дракон-Камінь виховуватися в Станіса Баратеона, вона вискочила геть, не муркнувши ані слова. А Правиця тільки вибачався. Нащо мені його вибачення, я вас питаю?

Збентежена Кетлін спохмурніла.

— Скільки я знаю, хлопчик Лізи мав виховуватися в князя Тайвина, в Кастерлі-на-Скелі.

— Ні, в князя Станіса, — роздратовано заперечив Вальдер Фрей. — Чи ви гадаєте, я не відрізню князя Станіса від князя Тайвина? Гонор обоє мають такий, наче їхні дірки в дупі чимсь кращі за інші. Але будьте спокійні, одного від іншого я відрізню. Чи думаєте, я застарий і все забув? Мені дев’яносто років, і я нічого не забуваю. Я не забув навіть, що робити з жінкою в ліжку. Нова дружина подарує мені сина ще до цієї пори наступного року, от побачите. Або ж дочку, тут нічим не зарадиш. Син, дочка… і те, і те мале, червоне, зморшкувате і скиглить. А назвуть їх, мабуть, Вальдером чи Вальдою.

Кетлін анітрохи не цікавило, як пані Фрей назве своє дитя.

— То князь Арин збирався відіслати сина на виховання до князя Станіса? Ви цілком певні?

— Так, так, так, — відказав старий. — Та однак він помер, кому тепер яке діло? Кажете, хочете перейти річку?

— Хочемо.

— А я кажу, що не зможете, — примхливо буркнув пан Вальдер. — Якщо я не дозволю. Та й нащо мені дозволяти? Ані Старки, ані Таллі ніколи не були мені друзями.

Він відкинувся назад у кріслі та схрестив руки. Вишкірявся і чекав на відповідь.

Далі залишалося тільки скласти ціну.

Величезне червоне сонце низько висіло над західними пагорбами, коли брама замку нарешті відчинилася. Зі скрипом впав підйомний міст, решітку підняли вгору, і пані Кетлін Старк виїхала до свого сина та його панства. Позаду їхали пан Яред Фрей, пан Гостін Фрей, пан Данвел Фрей, а також байстрюк князя Фрея, Ронел Водограй, на чолі довгої валки списників у синіх сталевих кольчугах та сріблясто-сірих накидках.

Робб виїхав чвалом назустріч; при боці коня, як зазвичай, мчав Сірий Вітер.

— Справу зроблено, — мовила Кетлін. — Князь Вальдер дозволив нам перейти річку. Його військо стане під твій провід, за винятком чотирьох сотень, які йому потрібні для оборони Близнюків. Раджу тобі додати до них ще чотири сотні наших лучників та щитників. Князь навряд чи відмовиться посилити свою залогу… а ти дивись, хай загін очолить людина, варта довіри. Князеві Фрею, можливо, ще доведеться нагадувати про його обіцянки.

— Як скажете, матінко, — відповів Робб, витріщаючись на ряди списників. — Можливо… пан Гелман Толгарт?

— Вдалий вибір.

— Чого… чого він хоче від нас?

— Якщо зможеш дати кількох озброєних вояків, потрібно буде відвезти двох онуків князя Фрея на північ, до Зимосічі, — відповіла вона. — Я погодилася узяти їх на виховання. Це молоді хлопчаки, восьми та семи років. Кличуть обох, здається, Вальдерами. Твоєму братові Брану має сподобатися товариство двох хлопців одного з ним віку.

— І все? Взяти двох хлопців на виховання? Невисока ціна за…

— Син князя Фрея, Оливар, поїде на війну разом з нами, — продовжувала Кетлін, — і служитиме твоїм зброєносцем. В належний час батько очікує висвячення хлопця в лицарі.

Попередня
-= 274 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар