Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— З яким військом? — запитав Тиріон. — Ви йому, часом, не ваше власне зібралися віддати?

— Він хоче очолити міську варту, — повідомив князь Тайвин.

— Якщо він забере варту, місто залишиться без оборонців, — встряг пан Кеван. — А маючи князя Станіса позаду себе на Дракон-Камені…

— Саме так. — Князь Тайвин зиркнув згори вниз на сина. — Я гадав, що для блазенського лахміття створений ти, Тиріоне, але схоже, помилявся.

— Овва, батечку, — мовив Тиріон, — та це ж ви мене майже похвалили.

Він з цікавості аж нахилився уперед.

— А що Станіс? Він старший за Ренлі. Що він думає про коронування свого брата?

Батько спохмурнів.

— Я від початку вважав Станіса небезпечнішим за усіх інших, разом узятих. Але він не робить нічого. Щоправда, Варис приносить плітки: Станіс будує кораблі, Станіс наймає сердюків, Станіс привіз ворожбита-тінев’яза з Асшаю. Але чого саме він хоче? І що з того правда?

Він роздратовано знизав плечима.

— Кеване, принеси мапу.

Пан Кеван приніс. Князь Тайвин розгорнув шмат шкіри, розгладив його на столі.

— Хайме залишив нас у тяжкому становищі. Руз Болтон і залишки його війська стоять на північ від нас. Наші вороги утримують Близнюки та Калин-Коп. На заході сидить Робб Старк, і ми не можемо навіть відійти до Ланіспорту або Кастерлі-на-Скелі, не приймаючи бою. Хайме в полоні, його війська більше не існує. Торос Мирійський та Берік Дондаріон продовжують нищити наших заготівельників. На сході ми маємо Аринів, на Дракон-Камені сидить Станіс Баратеон, а на півдні скликають корогви Штормолам і Вирій.

Тиріон кисло посміхнувся.

— Та не журіться, пане батьку. Принаймні Раегар Таргарієн ще не воскрес із мертвих.

— Я чекав від тебе більшого, аніж дурні жарти, Тиріоне, — зазначив князь Тайвин Ланістер.

Пан Кеван глибоко зморщив лоба над мапою.

— Віднині Робб Старк матиме на своєму боці Едмура Таллі та панство Тризуба. Їхні об’єднані сили вже чи не більші за наші власні. А маючи позаду Руза Болтона… Тайвине, лишаючись тут, ми можемо втрапити між трьох військ.

— Я не маю наміру лишатися. Нам слід владнати справи з молодим князем Старком, перш ніж Ренлі Баратеон зможе виступити з Вирію. Болтон мене не турбує — він сторожка людина, та й ми на Зеленозубі додали йому остороги. Навздогін нам він не кинеться. Отже… назавтра ми вирушаємо до Гаренголу. Кеване, хай роз’їзди пана Аддама приховують наші переходи. Надай йому стільки людей, скільки він попросить. Хай висилає їх загонами по чотири, і щоб мені жодних зникнень.

— Як накажете, пане брате, але… чому до Гаренголу? То похмуре, нещасливе місце. Кажуть навіть, що наврочене.

— Хай кажуть, — відповів князь Тайвин. — Випусти пана Грегора на волю погуляти. Вишли його наперед разом з тими його харцизяками. А ще Варго Хапа з охотниками та пана Аморі Лорха. Кожен хай візьме по три сотні кінних. Накажи, хай підпалять річковий край від Божого Ока до Червонозуба.

— Підпалять, пане брате, — ствердив пан Кеван, підводячись. — Я накажу.

Він вклонився і рушив до дверей.

Лишившись на самоті з Тиріоном, князь Тайвин кинув на нього короткий погляд.

— Твоїм дикунам не завадить розважитися. Скажи їм, що я дозволяю вирушити з Варго Хапом і грабувати, скільки душа забажає. Хай беруть усе, що вкинеться в око: крам, худобу, жінок, а решту палять і плюндрують.

— Дозволити Шаззі та Тіметові грабувати — це як дозволити півневі кукурікати, — зазначив Тиріон. — Та все ж я бажав би лишити їх при собі.

Дикі та свавільні, гірські вояки все ж корилися не комусь іншому, а тільки йому, і довіряв він їм більше, аніж будь-кому з людей батька. Так просто втрачати своє військо він не збирався.

— То навчися тримати їх на налигачі. Я не потерплю свавілля у місті.

— У місті? — Тиріон зачудувався. — В якому ще місті?

— У Король-Березі. Я надсилаю тебе до двору.

Чого-чого, а цього Тиріон Ланістер аж ніяк не чекав. Він потягнувся по вино і хвильку подумав, поки робив ковток.

— Що ж я маю там робити?

— Правити, — коротко і різко кинув батько.

Тиріон гучно зареготав.

— Моя чарівна сестричка напевне скаже щось з цього приводу!

— Хай белькоче, скільки схоче. Її сина треба взяти до рук, поки він усіх нас не згубив. Я покладаю вину на отих блазнів з малої ради: нашого друга Петира, вельмишановного великого маестра і пана Вариса — заморське диво без кінця. Що вони йому в сім дідьків радять? Він же чинить одну дурість за іншою! Хто навіяв йому думку зробити цього Яноса Слинта князем? Слинтів батько свиней різав, а вони віддають синові Гаренгол, стіл королів! Ні, там ноги його ніколи не буде, поки моє слово щось важить у цій державі. Кажуть, за герб він собі обрав скривавленого списа. Та я б йому жалував скривавленого різницького тесака.

Попередня
-= 326 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар