Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

Він звів кобилу геть з дороги за щільний запліт сіро-зелених вартових дерев.

— Тихше! — мовив він глухим голосом, пригинаючись і визираючи з-під гілля. Якщо боги зглянуться, вершники проїдуть мимо. Може, то люд з Кротовини чи селяни їдуть у своїх справах. Хоча що їм тут робити посеред ночі…

Стукіт копит ставав усе гучніший. Вершники наближалися королівським гостинцем прудкою ристю. Їх було щонайменше п’ятеро чи шестеро, скільки Джон міг розібрати на слух. Голоси відлунювали поміж дерев.

— …певний, що він рушив у цей бік?

— Я ні в чому не певний.

— То він міг податися і на схід. Як ми знаємо? Або ж зійти з гостинця і рушити навпростець крізь ліс. Я б так і вчинив.

— У темряві? То й тупак. Якби не звалився з коня і не зламав шию, то заблукав би і на світанку знову вперся б рогами у Стіну.

— От і ні. — Грен, здається, образився. — Я б їхав собі на південь, його видно по зірках.

— А якщо на небі хмари? — спитав Пип.

— Тоді б не поїхав.

Втрутився інший голос.

— А знаєте, куди б я поїхав? До Кротовини шукати підземних скарбів.

Пронизливий сміх Ропуха рознісся поміж дерев. Джонова кобила пирхнула.

— Ану всі замовкніть, — наказав Гальдер. — Здається, я щось почув.

— Де? Я нічого не чув.

Коні зупинилися.

— Та ти власний пердь не почуєш.

— Почую, — наполягав Грен.

— Ану тихо!

Усі замовкли й прислухалися.

Джон затамував подих. «Сем», подумав він. Той не пішов до Старого Ведмедя, але й спати не пішов, а натомість підняв інших хлопців. От вражі діти! Якщо настане світанок, а їх не буде в ліжку, то вони теж стануть втікачами. Що вони собі думали?

Тиша, здавалося, не скінчиться ніколи. Звідти, де пригнувся Джон, він бачив ноги коней крізь гілля. Нарешті Пип заговорив:

— То що ти чув?

— Не знаю, — зізнався Гальдер. — Якийсь звук. Може, кінь, але…

— Тут нікого нема.

Краєм ока Джон помітив бліду тінь, що рухалася поміж дерев. Зашурхотіло листя, і з тіні зненацька вискочив Привид. Джонова кобила сахнулася і заїржала.

— Онде! — загукав Гальдер.

— Я теж чув!

— Зрадник, — мовив Джон до лютововка, стрибаючи в сідло. Він повернув кобилу так, щоб тихо вислизнути крізь дерева, та переслідувачі налетіли, як він іще й двох сажнів не подолав.

— Джоне! — заволав слідом Пип.

— Стій! — наказав Грен. — Ти не зможеш втекти від усіх нас.

Джон розвернувся і став обличчям до них, витягаючи меча.

— Їдьте геть. Я не хочу вас кривдити, але якщо примусите, то не завагаюся.

— Що, один супроти семи? — Гальдер махнув рукою, і хлопці роз’їхалися віялом, оточуючи Джона.

— Чого вам треба? — вигукнув Джон.

— Повернути тебе туди, де твоє місце, — відповів Пип.

— Моє місце — коло мого брата.

— Тепер ми — твої брати, — мовив Грен.

— Тобі зітнуть голову, якщо впіймають. Та ти й сам знаєш, — всунувся Ропух з нервовим смішком. — Таку дурню міг вчинити хіба що Биця.

— Нізащо, — заперечив Грен. — Я не порушую обітниці. Я проказав присягу і дотримаюся її.

— Я теж, — відповів Джон. — Хіба ви не розумієте? Мого батька вбито. Почалася війна, і мій брат Робб б’ється на смерть у річковому краю…

— Ми знаємо, — ствердив Пип. — Сем нам усе розповів.

— Нам шкода твого батька, — мовив Грен, — але то байдуже. Як хто присягнув Варті, то піти з неї вже не може, хай там що робиться в світі.

— Але я мушу!.. — гарячково заперечив Джон.

— Ти проказав обітницю, — нагадав йому Пип. — «Починається моя варта», ось як ти сказав. «Що скінчиться з моєю смертю.»

— «Я житиму і помру на своїй варті», — киваючи головою, додав Грен.

— Не треба мені нагадувати присягу, я її знаю незгірше вас усіх!

От зараз Джон розлютився. Чому вони не дадуть йому спокій? З-за них усе тільки ускладнилося.

— «Я — меч у темряві», — проспівав Гальдер.

— «Вартовий на мурах», — пропищав Ропух.

Джон кинув їм прокльони просто у обличчя. Та ніхто не зважав. Пип острогами підігнав коня ближче, виспівуючи:

— Я — вогонь, що розганяє холод. Світло, що приносить ранок. Ріг, що пробуджує сплячих. Щит, що боронить царину людей.

— Не наближайтеся, — попередив Джон, вимахуючи мечем. — Я не жартую, Пипе.

Ніхто з них не мав на собі обладунку. Він би порубав їх на шматки, якби схотів.

Матар об’їхав його ззаду і приєднався до хору:

— «Я віддаю своє життя і честь Нічній Варті».

Джон пхнув ногою Матарову кобилу, крутнувши її на місці. Але хлопці оточили його з усіх боків, звужуючи коло.

— «На цю ніч…» — Гальдер ристю наближався зліва.

Попередня
-= 330 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар