Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Ось попрощався. Тепер іди.

Якась часточка його воліла б втекти негайно, та він знав, що тоді більше не побачить Брана. Тому Джон зробив непевний крок до кімнати.

— Благаю вас, — мовив він.

У її очах ворухнулося щось холодне.

— Я наказала тобі піти, — відповіла вона. — Тобі тут не місце.

Колись від такої ласки він утік би, а може, й заплакав. Та зараз тільки розлютився. Скоро він стане присяжним братчиком Нічної Варти і знатиме небезпеки, гірші за Кетлін Таллі-Старк.

— Він мій брат.

— Може, мені покликати сторожу?

— Кличте, — зухвало відповів Джон. — Однак не зупините. Я все одно його побачу!

Він перетнув кімнату, тримаючись від неї по інший бік ліжка, і глянув на Брана. Мати тримала його за руку, схожу на пташину лапу. З нього зійшла уся плоть, шкіра натягнулася на кістках, а ноги під ковдрою вигиналися так, що Джона мало не знудило. Бранові очі глибоко запали у чорні ями; хоч і розплющені, вони геть нічого не бачили. Після падіння він чомусь став менший — наче крихітний листочок, що його перший-ліпший сильний вітер віднесе до могили.

Та все ж груди, схожі на крихку клітку потрісканих ребер, здіймалися і опускалися рівним глибоким подихом.

— Бране, — мовив Джон, — вибач, що не зайшов раніше. Я боявся.

Він відчував, як щоками котяться сльози, та не зважав.

— Не вмирай, Бране. Благаю тебе. Ми всі чекаємо, коли ти прокинешся. Я, Робб, дівчата, усі…

Пані Старк дивилася мовчки, не здіймаючи бучу. Джон сприйняв це за згоду. Поза вікном знову завив лютововк. Той самий, якому Бран досі не дав імені.

— Тепер мені час іти, — продовжив Джон. — Дядько Бенджен чекає. Я їду з ним на Стіну. Мусимо вирушити сьогодні, поки сніг не пішов.

Він згадав, як Бран радів з майбутньої подорожі. Цього Джон не міг винести. Не мав сили думати, що полишає його отак. Тоді витер сльози, нахилився і легенько поцілував брата у вуста.

— Я прагнула, щоб він залишився тут, зі мною, — тихо вимовила пані Старк.

Джон зиркнув сторожкими очима, та вона не дивилася — казала так, мовби його взагалі у кімнаті не було.

— Я молилася про це, — продовжила вона глухим голосом. — Пішла до септу і молилася сім разів до семи божих ликів, щоб Нед роздумався і лишив сина зі мною. Часом боги відповідають на молитви.

Джон не знав, що сказати.

— Ви не винуваті, — вичавив він з себе після ніякової мовчанки.

Тепер її очі, повні гіркої отрути, знайшли його.

— Збав мене од свого прощення, байстрюче.

Джон опустив очі. Вона колихала Бранову руку в своїх. Джон узяв іншу, стиснув пальці, схожі на пташині кісточки.

— Щасти тобі, — мовив він.

Вже коло дверей він почув, як його кличуть.

— Джоне, — мовила пані Кетлін. Він мав би не зважати й піти собі, але ж вона ніколи не кликала його на ім’я. Тому Джон повернувся і спіймав такий погляд, неначе вона вперше бачила його обличчя.

— Так? — перепитав хлопець.

— Це мало б статися з тобою, — мовила вона до нього, тоді відвернулася до Брана і стала плакати, уся здригаючись. Раніше Джон ніколи не бачив її сліз.

Дорога надвір здалася дуже довгою. Там галасували, метушилися, накладали вози, виводили, сідлали та запрягали коней. Трохи засніжило, й усі прагнули якомога швидше вибратися на шлях.

Робб вигукував накази на всі боки посеред цього безладу. Останнім часом він подорослішав, неначе падіння Брана та зневіра матері додали йому сили. Сірий Вітер був при боці.

— Тебе шукає дядько Бенджен, — мовив Робб до Джона. — Хотів виїхати ще годину тому.

— Та знаю, — відказав Джон. — Скоро рушимо.

Він роздивився навколо, на гамір і безлад.

— Виїхати важче, ніж я гадав.

— Та я бачу, — відповів Робб. Він мав сніг у волоссі, який танув від тепла тіла. — Ти бачив його?

Джон кивнув, не довіряючи голосові.

— Він не помре, — мовив Робб. — Я це знаю.

— Вас, Старків, убити важко, — погодився Джон глухо та стомлено. Похід до Брана забрав усі його сили.

Робб зрозумів, що з ним коїться якась халепа.

— Що там моя матір?..

— Була… дуже ласкава до мене, — відповів Джон.

Роббові на вид полегшало, він посміхнувся.

— Коли побачимося наступного разу, ти будеш весь у чорному.

Джон вичавив усмішку у відповідь.

— Мені завжди пасував цей колір. Думаєш, скоро трапиться нагода?

— Скоро, — пообіцяв Робб. Він притягнув Джона до себе і міцно обійняв. — Бувай, Сніговію.

Джон обійняв його у відповідь.

— Бувай і ти, Старку. Подбай про Брана.

— Авжеж. — Вони розчепилися і ніяково зиркнули один на одного.

Попередня
-= 39 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар