Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

Кетлін подивилася на ніж, тоді на Брана.

— Ні, — сказала вона. Слово застрягло у неї в горлі й вийшло тихим шепотінням.

Та він, мабуть, почув.

— Це з милості, — відповів убивця. — Він уже мертвий.

— Ні, — повторила Кетлін, тепер гучніше. Голос повернувся до неї. — Ні, я не дозволю.

Вона крутнулася до вікна, щоб покликати по допомогу, та волоцюга виявився дуже спритний. Підскочивши, він однією рукою затиснув їй рота й відкинув голову назад, а другою підніс кинджала до горлянки. Сморід від нього труїв очі.

Вона потягнулася обома руками і вхопила лезо, з усією силою відтягуючи його від горла. Вона чула, як він лається їй у вухо. Її пальці стали слизькі від крові, та кинджала вона не відпускала. Рука в неї на роті стиснулася сильніше, не даючи дихати. Кетлін вивернула голову набік, вхопила зубами м’ясо, де дотягнулася, і якомога сильніше вкусила за долоню. Волоцюга застогнав з болю. Кетлін зчепила зуби, рвонула щосили, і раптом він її пустив. Смак крові наповнив їй рота. Вона вдихнула повітря і щосили заверещала, та він схопив її за волосся й відкинув від себе, вона заточилася і впала, а він став над нею, важко дихаючи і трусячись. У правиці він усе ще стискав кинджала, слизького від крові.

— Чого це ви тут, — по-дурному повторив він.

Кетлін побачила, як крізь прочинені двері за ним майнула тінь. Не було навіть гарчання, лише тихе туркотіння, ледь чутний загрозливий шепіт… але він, мабуть, його почув, бо обернувся якраз тоді, коли вовк стрибнув. Вони впали разом, наполовину накривши собою Кетлін, яка не встигла й підвестися з підлоги. Вовк ухопив волоцюгу попід щелепою, нападник на якусь мить заверещав, а тоді звір смикнув головою, вирвавши чолов’язі пів-горлянки.

Кров бризнула їй на обличчя, мов теплий дощ.

У темній кімнаті вовк дивився на неї блискучими золотими очима, роззявивши мокру від крові пащеку. То був, певна річ, Бранів вовк.

— Дякую, — прошепотіла Кетлін ледь чутним, слабким голосом і підняла тремтливу руку. Вовк причалапав ближче, нюхнув їй пальці, тоді лизнув кров вологим шорстким язиком. Коли він вилизав усю кров з її руки, то мовчки обернувся, стрибнув на Бранове ліжко і вмостився біля малого. Кетлін почала навіжено реготати.

Саме такою її знайшли Робб, маестер Лювин та пан Родрік, які увірвалися до опочивальні з половиною сторожі Зимосічі. Коли регіт нарешті застряг у неї в горлі, її загорнули у теплі ковдри і відвели до власних помешкань у великому кам'янці. Стара Мамка роздягла її, допомогла залізти до гарячої балії та змила кров м’яким полотном.

Після того прийшов маестер Лювин, аби оглянути її рани. Пальці були порізані трохи не до кісток, а на голові кровило й боліло те місце, де нападник вирвав пасмо волосся. Маестер сказав, що біль тільки починається, і дав макового молока, щоб вона заснула.

Нарешті вона змогла заплющити очі.

Коли очі відкрилися знову, їй сказали, що вона спала чотири доби. Кетлін кивнула й сіла у ліжку. Все після падіння Брана здавалося їй нічним жахіттям, страшним сном з кров’ю та смутком, але біль у руках нагадав, що то щира правда. Тілом володіла слабкість, у голові паморочилось, та вона відчувала дивну рішучість, неначе з плечей звалився величезний тягар.

— Принесіть-но мені хліба з медом, — звеліла вона служницям, — і перекажіть маестрові Лювину, що час змінити мені пов’язки.

Служниці зиркнули на неї зачудовано і побігли виконувати накази.

Кетлін згадала, як себе поводила, і засоромилася. Вона покинула усіх: дітей, чоловіка, свій дім. Цього не мало статися надалі. Вона покаже цим північанам силу Таллі з Водоплину.

Робб прибіг раніше, ніж принесли їжу, а з ним пан Родрік Касель, чоловіків вихованець Теон Грейджой, і нарешті Галіс Молен, кремезний стражник з широкою брунатною бородою круг обличчя. Робб повідомив, що це новий сотник замкової сторожі. Вона помітила, що син вдягнений у шкіряного каптана, кольчугу, та має меча при боці.

— Хто то був? — запитала Кетлін.

— Ніхто не знає, як його звали, — повідомив Галіс Молен. — Він не служив у Зимосічі, пані, але казали, що останні тижні його бачили в замку то тут, то там.

— Тож це один з людей короля, — мовила вона, — або Ланістерів. Напевне, залишився, коли решта поїхала.

— Може, й так, — відповів Гал. — Тих чужинців до Зимосічі напхалося стільки, що зараз уже не скажеш, чий він був.

— Він ховався у стайні, — додав Грейджой, — та ви, мабуть, і самі унюхали.

— Але як він міг лишитися непоміченим? — гостро запитала Кетлін.

Галіс Молен виглядав присоромленим.

— Стайня стояла напівпорожня, позаяк одних коней забрав пан Едард на південь, а якихось повели до Нічної Варти. Сховатися від стайнярів — то не штука, пані. Може, Ходор його й бачив — казали, він якось непевно поводився, та хто ж його просту душу розбере…

Попередня
-= 55 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар