Слава ЗСУ!

Тиріон III

— То ви вже певно мусите їхати? — запитав князь-воєвода.

— Конче певно, пане Мормонте, — відповів Тиріон. — Мій брат Хайме непокоїтиметься. Може навіть забрати в голову, що ви вмовили мене вдягти чорне.

— Якби ж я міг. — Мормонт ухопив крабову клішню і хряснув нею в кулаці. Незважаючи на старість, князь-воєвода зберіг у руках силу справжнього ведмедя. — Ви хитромудра людина, Тиріоне. Такий, як ви, нам на Стіні став би у пригоді.

Тиріон вишкірився.

— Тоді я накажу повизбирувати карликів з усього Семицарства і надіслати їх вам, пане Мормонт.

Поки всі реготали, він висмоктав м’ясо з однієї крабової ноги і взявся до іншої. Краби, свіжі й соковиті, приїхали цього ранку зі Східної Варти у діжці зі снігом.

Єдиний за столом, хто не зізволив бодай всміхнутися, був пан Алісер Терен.

— Ланістер із нас глузує.

— З вас — так, пане Алісере, — відповів Тиріон. Цього разу сміх навколо столу був якийсь збентежений.

Теренові чорні очі застигли на Тиріоні, палаючи ненавистю.

— Чи не забагато ви маєте панської пихи, як для півпанського зросту? Може, вийдемо надвір і поглузуємо сам на сам?

— Навіщо? — запитав Тиріон. — Краби ж тут.

На це решта товариства знову зареготалася. Пан Алісер підвівся, стиснувши губи тонкою рискою.

— Ану виходьте і жартуйте зі зброєю в руці.

Тиріон кинув оком на свою правицю.

— Чом би й ні, пане Алісер. В мене саме і зброя є — приміром, виделка для крабів. Почнемо двобій?

Він скочив на стільця і почав штрикати пана Алісера у груди крихітною виделкою. Баштову світлицю затопив регіт. Князь-воєвода від сміху пирснув на всі боки шматочками крабового м’яса і трохи не задихнувся. Навіть його крук гучно закаркав з-над вікна: «Двобій! Двобій!»

Пан Алісер Терен вийшов з кімнати такий прямий і напружений, наче йому хтось встромив кинджала у дупу.

Мормонт усе ще боровся зі сміхом, який його душив. Тиріон гепнув воєводу по спині.

— Переможцеві належить здобич! — оголосив він. — Тож я забираю Теренову частку крабів собі.

Нарешті князь-воєвода спромігся заспокоїтися.

— Ви хитре створіння, але дарма так задираєтеся до нашого пана Алісера, — дорікнув він Тиріонові.

Тиріон всівся і ковтнув вина.

— Якщо людина малює ціль для лучників просто в себе на грудях, зрештою хтось та пустить у неї стрілу. Я бачив мерців, веселіших за вашого пана Алісера.

— А от і ні, він досить дотепний, — заперечив великий шафар Нічної Варти Бовен Марш, чолов’яга з себе круглий та червоний, мов буряк. — Чули б ви, які він дає прізвиська хлопцям у навчальному дворі.

Тиріон і справді чув деякі з тих прізвиськ.

— Б’юся об заклад, хлопці вигадали дещицю і для нього, — відповів він. — Та оббийте ж очі від льоду, панове-добродії! Панові Алісеру Терену радше личить вигрібати лайно зі стаєнь, аніж навчати юних воїнів Варти.

— Стайнярів у Варті не бракує, — пробурчав пан Мормонт. — Зараз нам інших і не присилають. Стайнярів, дрібних злодюжок та гвалтівників. Пан Алісер — помазаний лицар, один з небагатьох, які вдягли чорне, поки я тут воєводою. Він хоробро бився при Король-Березі.

— Та не на тому боці, — сухо відзначив пан Яремія Рикер. — Кому знати, як не мені — я стояв на мурі поруч із ним. Тайвин Ланістер дав нам чудовий вибір: вдягти чорне або стирчати головами на кілках ще до заходу сонця. Не сприйміть за образу, Тиріоне.

— Жодної образи, пане Яреміє, жодної. Батько страшенно люблять чіпляти на кілки чиїсь голови, особливо тих людей, які його дратують. Таке шляхетне обличчя, як ваше, напевне прикрасило б міські мури над Король-Брамою. Ви могли б пишатися собою.