Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Іліада. Одіссея

205] То не ховається він перед нами, бо ми для них кревні,

Так як кіклопи або як те дике плем'я гігантів».

Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

«Геть ці думки, Алкіною! Ні постаттю, ані красою

Все ж на безсмертних богів, що простором небес володіють,

210] Я анітрохи не схожий, - звичайна я смертна людина.

Серед людей ви нікого не знали, хто б витерпів горя

Стільки, як я, і з ким би недолею мав я рівнятись.

Міг би багато я більше про лихо своє розказати,

Скільки всього, призволенням богів, перетерпів я досі.

215] Та хоч в якій я журбі, а дозвольте мені повечерять, -

Гіршого, мабуть, нічого нема за ненавидний шлунок,

Що нас гризе, як той пес, і про себе велить пам'ятати,

Хоч би й не знати як мучився хто і болів своїм серцем.

Як же я серцем болію! А він все одно спонукає

220] їсти і пити і те, що я витерпів досі, забути

Силує, лиш одного - наповнить його вимагає.

Ви ж бо, як тільки світанок настане, мене, нещасливця,

Вирядить все ж постарайтесь у рідну мою батьківщину,

Хай ще й багато зазнаю і навіть загину, аби лиш

225] Дім свій високий побачить, і челядь свою, і маєтки».

Так говорив він, вони ж ту мову схвалили й поклали

Вирядить гостя додому, сказав-бо таки до ладу він.

По узливанні й самі вони випили, скільки схотіли,

І по домівках своїх спочивати усі розійшлися.

23(1 Сам у господі тим часом зоставсь Одіссей богосвітлий,

З ним і Арета, іще й Алкіной боговидий сиділи

Поряд, тим часом служниці вже посуд по учті прибрали.

Словом до нього озвалася білораменна Арета, -

Зразу-бо глянувши, плащ упізнала, й хітон, і прегарні

23' Шати, що виткала їх із своїми служницями разом, -

Отже, озвалась до нього і мовила слово крилате:

«Передусім я, чужинче, тебе запитати хотіла б:

Хто ти і звідки є родом? І хто тобі дав це одіння?

Чи не казав-бо ти сам, що, блукаючи морем, приїхав?»

240] Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

«Важко тобі, володарко, докладно про всі розказати

Лиха, що стільки богове небесні мені їх послали;

Та розкажу тобі те, що спитала і хочеш ти знати.

В морі, далеко відсіль, лежить десь Огігія-острів.

245] Там проживає Каліпсо, Атлантова донька підступна,

Пишноволоса, дивна богиня, - із нею в єднання

Ані з богів, ані з смертних людей ніхто не вступає.

Тільки мене із богів хтось на вогнище це, бідолаху,

Вивів тоді, як, на мій корабель блискавицю сліпучу

250] Кинувши, Зевс розтрощив його геть в винно-темному морі.

Товариші мої славні усі там загинули марно,

Я ж, за кіль корабля крутобокого міцно вхопившись,

Дев'ять днів так тримався, у пітьмі нічній на десятий

Кинутий був на Огігію-острів богами. Каліпсо

*" Там пишнокоса живе, ця дивна богиня. Прийнявши,

Гойно мене годувала, й кохала вона, і безсмертним

Пообіцяла зробить, щоб не старів уже я ніколи.

Духа ж у грудях моїх не здолала вона прихилити.

Сім безперервних я років у неї лишався, сльозами

Кроплячи одіж нетлінну, даровану тою ж Каліпсо.

А як, наблизившись, рік надійшов уже й восьмий до мене,

Раптом додому пливти вона пильно мені наказала -

Зевса велінням чи, може, й сама свою думку змінила.

Швидко на збитому міцно плоту відпустила, багато

265] Хліба й солодкого давши вина, ще й одіж нетлінну.

Німфа теплий услід мені вітер попутний послала;

Плив уже днів я сімнадцять, широким прямуючи морем.

На вісімнадцятий день показалися гори тінисті

Вашого краю, і в грудях у мене, нещасного, любе

270] Серце раділо. Та лиха усякого мав ще багато

Стерпіти я, що наслав Посейдон, землі потрясатель.

Буйні вітри розбудивши, мені заступив він дорогу,

Море безкрає розбурхав; і голосно, тяжко стогнав я,

Та на плотові триматися хвиля мені не давала.

275] Зрештою вщент його буря розбила, і вплав я, пустившись,

Моря глибінь перерізав, аж поки до вашого краю

Вітер і хвилі, з собою мене несучи, не пригнали.

Мав я вже вийти на берег, та хвиля б мене подолала,

Кинувши мною об скелі страшні на безрадіснім місці.

280] Знову одплинув я вбік, аж поки у гирлі річному

Я опинився, - те місце здалося мені найзручнішим:

Вільне від скель, воно й захист од вітру давало надійний.

Сили зібравши останні, я там і упав. Насувалась

Ніч божественна. Убік од ріки, що з неба спадає,

Попередня
-= 262 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.

Останній коментар

Лана 15.08.2017

Рассказ не очень то и интересный... Но тот кто любит приключения и историю, тому
точно понравиться. Мне и моему классу это задала читать моя любимая учительница
по укр. лит. и что тут сказать. Суть понятна, но запомнить все эти необычные фразы и
имена на первый раз будет сложновато. При том, что это всё должно быть на тесте по
литературе. Ух, надеюсь всё пройдёт гладко...


Хтось 22.07.2017

Вообще непонимаю в чом смысл рассказа?


Софія 10.07.2017

Цей твір я читала ще у шкільні роки, потім у старшому віці, не дуже мені сподобався
він. А зараз, щоб не марнувати часу, заходжу на https://bookinist.com.ua/ читаю
рецензіїї та обираю книгу, а може навіть і купую на томуж сайті.


Додати коментар