Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Іліада. Одіссея

Сам же я, швидко із піхов свій вийнявши меч гостролезий,

Сів і нікому з безсилих мерців наближатись до крові

50] Не дозволяв, поки все у Тіресія встиг розпитати.

Перша до нас підійшла товариша тінь, Ельпенора,

Бо поховання не мав ще в землі він широкодорожній.

Без похорону-бо ми й неоплаканим в домі Кіркеї

Тіло його залишили, - була у нас інша турбота.

55] Глянув на нього і, жалем охоплений, плакав я гірко

Й, так промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим:

«Як, Ельпеноре, зійшов ти у темряву цю безпросвітну?

Пішки раніш ти прибув, ніж на чорному я кораблеві».

Так говорив я йому, і з риданням мені відповів він:

«О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!

Надмір вина мене й воля богівська лиха загубили.

Спавши на домі Кіркеї, забув я, що сходити треба

Вниз обережно по східцях великих за домом іззаду,

Прямо подався і з даху упав; ударившись карком,

65] Весь я хребет поламав, і душа відійшла до Аїда.

Нині ж благаю ім'ям твоїх близьких, що тут їх немає, -

Батька, що виховав змалку тебе, і дружини твоєї,

Й сина твого Телемаха, що дома один залишився, -

Знаю-бо я, що, звідси від'їхавши, з дому Аїда,

70] Ти корабель свій міцний на острів Еею спрямуєш.

Там, володарю, благаю тебе, спогадай і про мене,

Не залишай мене там неоплаканим, без поховання.

Як від'їжджатимеш звідти, щоб гніву богів не накликать,

Тіло моє ви спаліть, а разом із ним мою зброю,

75. Пагорб могильний насипте на березі сивого моря,

Щоб про бездольного мужа майбутнім віщав поколінням.

Виконай все це й весло на моїй устроми домовині,

Що за життя із своїми супутцями я веслував ним».

Так говорив він, а я у відповідь мовив до нього:

80] «Все це, нещасний, тобі я зроблю, і усе це вчиню я!»

Перемовляючись так між собою словами сумними,

Ми біля ями сиділи: з мечем я по цей бік над кров'ю,

Привид - по той бік, і довго ще так ми із ним розмовляли.

Потім до мене підходить померлої матері привид,

85] Дух Антіклеї, дочки Автоліка, відважного серцем, -

їхавши в Трою священну, її залишив я живою.

Глянув на неї я й, жалем охоплений, гірко заплакав.

Та хоч із смутком тяжким, наблизитись першій до крові

їй не дозволив, аж поки в Тіресія все розпитав я.

90] От і душа фіванця Тіресія врешті з'явилась

З берлом в руках золотим, упізнала мене і сказала:

«О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!

Нащо, бездольний, покинув ти сонячне світло й приходиш,

Щоб на безрадісний край і на мертвих отут подивитись?

95] Та відступися від ями і меч одверни гостролезий,

Дай мені крові напитись, і слово скажу я нехибне».

Так він сказав, і в піхви я вклав, відступаючи, меч свій

Срібноцвяхований. Він же, напившися чорної крові,

З словом таким звернувся до мене, віщун неомильний:

100] «Прагнеш, ясний Одіссею, солодкого ти повороту.

Вчинить нелегким тобі його бог. Не забув-бо, як видно,

Гнівний землі потрясатель, що ти осліпив йому сина

Любого й досі у серці злобою до тебе палає.

Все ж, хоч багато ще лиха зазнавши, додому вернетесь.

105] Тільки б своє ти й супутників серце здолав гамувати,

Як на доладнім судні, з темно-синьої хлані умкнувши,

Передусім ви на острів Трінакію всі припливете,

Знайдете ви там на паші корів і тучних овечок

Гелія, бога ясного, який усе бачить, все чує.

110] Як не торкнетеся їх, на думці повернення мавши,

То, хоч зазнаєте лиха й багато, в Ітаку вернетесь.

А як торкнетесь, загибель віщую я вам - кораблеві

Й товаришам твоїм. Сам же ти, правда, врятуєшся смерті,

Хоч на чужім кораблі, хоч нескоро, повернешся з лихом,

115] Товаришів загубивши. А дома нещастя застанеш:

Буйних мужів, що усі пожитки твої проїдають,

Сватають вірну дружину твою, їй дарунки підносять.

Ти ж, повернувшись додому, помстишся на них за насильств

А як в оселі своїй женихів повбиваєш зухвалих

'м Підступом ти чи в змаганні відкритому - гострою міддю,

Знову, доладне узявши весло, йди по світу блукати,

Поки людей не зустрінеш таких, що ні моря не знають,

Ні, споживаючи їжу, приправити й сіллю не вміють,

Ні кораблів ще ніколи не бачили пурпурощоких,

125] Ані тих весел доладних, що крила судну заміняють.

Певну тобі я ознаку вкажу, що тебе не обманить:

Як подорожній, тебе на путі перестрінувши, скаже,

Попередня
-= 286 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.

Останній коментар

Лана 15.08.2017

Рассказ не очень то и интересный... Но тот кто любит приключения и историю, тому
точно понравиться. Мне и моему классу это задала читать моя любимая учительница
по укр. лит. и что тут сказать. Суть понятна, но запомнить все эти необычные фразы и
имена на первый раз будет сложновато. При том, что это всё должно быть на тесте по
литературе. Ух, надеюсь всё пройдёт гладко...


Хтось 22.07.2017

Вообще непонимаю в чом смысл рассказа?


Софія 10.07.2017

Цей твір я читала ще у шкільні роки, потім у старшому віці, не дуже мені сподобався
він. А зараз, щоб не марнувати часу, заходжу на https://bookinist.com.ua/ читаю
рецензіїї та обираю книгу, а може навіть і купую на томуж сайті.


Додати коментар