Слава ЗСУ!

29(1 Череду широколобих корів круторогих, Іфікла

Сильного гордість. Хоч важко здобуть їх, один за цей подвій

Взявся віщун бездоганний. Та волею бога лихого

В пута досадні сільськими захоплений був пастухами.

Як місяці проминули і дні перебігли чергою,

2« Рік закінчив своє коло й ті самі вернулися Ори,

Тільки тоді віщуна відпустила Іфіклова сила,

Що провістив йому все, і Зевсова воля здійснилась.

Потім ще Леду побачив я там, Тіндарея дружину,

В неї від нього відважні сини народилися - Кастор,

300] Коней приборкувач, та Полідевк, незборимий кулачник.

їх ще живими обох укрила земля життєдайна,

Та й під землею вони не обділені шаною Зевса -

В чергу живуть через день і так само по черзі обидва

Знов умирають, - їм шана однака з богами припала.

305] Іфімедею ще бачив я там, Алоея дружину, -

Розповідала вона, що з самим Посейдоном зійшлася

Й двох породила синів, та були вони недовговічні, -

От богорівний та з ним Ефіальт, що далеку мав славу.

Найкрасивіші були і найвищі з усіх, що зростила

310] Щедра земля від часів Оріона славетного й досі.

Дев'ятилітні були вже обоє, завширшки на дев'ять

Локтів вони, а на зріст дев'яти вони сажнів сягали.

Навіть безсмертним богам на Олімпі самому грозили

Заколот буйний вчинить і війну проти них розпочати.

315] Оссу збирались були на Олімп навалить, а на Оссу

Пеліон лісошумливий, щоб так аж до неба дістатись.

Так би й зробили вони, якби встигли обоє змужніти.

Та погубив їх син Зевса і пишноволосої Лети

Разом обох, коли й перший пушок попід скронями в них ще

Не розцвітав і волоссям ще їх підборіддя не квітли.

Федру я бачив, Прокріду і ще й Аріадну прекрасну,

Злобного Міноса доньку, що вивіз колись її з Криту

Славний Тесей на священний акрополь афінський, та втіхи

З нею він мати не встиг; Діонісове свідчення вчувши,

325] Вбила її Артеміда на морем омиваній Дії.

Меру я бачив, Клімену і ще й Еріфілу жахливу,

Що, золотії прийнявши дари, свого зрадила мужа.

Ні розказати про всіх я не можу, ні навіть назвати,

Скільки побачив їх там, і дружин я, і дочок героїв, -

330] Ніч божественна раніше б минула. Та й час би мені вже

Спати лягти - чи до друзів на свій корабель повернувшись,

Чи десь отут. А від'їзд мій богам я і вам доручаю».

Так говорив він, і мовчки всі гості навколо сиділи

В тінями вкритій світлиці, захоплення щирого повні.

335] Перша до них озвалася білораменна Арета:

«Як вам, феаки, оцей чоловік, чи припав до вподоби

Вродою й постаттю він, особливо ж розумом світлим?

В мене гостює він зараз, та честь ця усім припадає.

Не поспішайте ж його виряджать відціля й не скупіться

340] На подарунки, що їх потребує він, - досить-бо скарбу

Надбано в ваших домівках із ласки богів милосердних».

Вслід їй звернувсь до них сивий герой Ехеней, найстаріший

Серед феаків літами, й таке до них слово промовив:

«Друзі, не всупереч нашим бажанням і намірам нашим

345] Мовила мудра владарка, - її нам послухати треба.

Та Алкіноєві й діло належить, і слово останнє».

В відповідь так Алкіной, після того озвавшись, промовив:

«Все, що тут сказано, буде й на ділі так само, як правда

Те, що живу я й феаками тут веслолюбними правлю.

350] Гість хай потерпить, хоч як до вітчизни він прагне вернутись,

Треба до ранку заждати йому, поки всі я дарунки

Встигну зібрать. Про від'їзд же його нам належить подбати

Всім, а найбільше мені, бо владар я над людом тутешнім».

Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

355] «О Алкіною, владарю, з феаків усіх найславніший!

Хоч би й на рік мене ще ви примусили тут залишитись,

Щоб влаштувать мій від'їзд і дарів дорогих надавати,

Був би я згоден на те, набагато-бо краще з руками

Повними в любу мою повернутись мені батьківщину.

360] З більшою, може, мене і любов'ю, й пошаною стріли б

Люди усі, коли я на Ітаку свою повернуся».

В відповідь так Алкіной після того, озвавшись, промовив:

«О Одіссею, ніхто, подивившись на тебе, не може

За ошуканця вважати тебе чи дурисвіта, котрих

365] Чорна земля ще багато ростить між людського насіння, -

Брехні сплітають вони і про те вам, чого й не видали.

Ти ж до ладу говорив, і думки благородні у тебе.

Повість сумну про нещастя аргеїв і власні знегоди