Слава ЗСУ!

109] Другого в ухо ударив мечем і з повоза скинув.

110] Швидко з обох познімав бойове їх озброєння гарне,

111] їх упізнавши, біля кораблів-бо швидких ще раніше

112] Бачив тоді він, як з Іди привів їх Ахілл прудконогий,

113] Так, наче лев, що, забравшись у лігво до лані меткої,

114] Легко малих її діток хапає, й міцними зубами

115] Трощить їм кості, й життя нерозквітлого їх позбавляє.

116] Мати ж їх, хоч би й була недалеко, нічим вже не може

117] Допомогти їм, сама-бо, жахливим охоплена дрожем,

118] Мчить стрімголов крізь дубові гаї та гущавини лісу,

119] Змилена потом уся, від страшного тікаючи звіра.

120] Так же і двом цим ніхто із троян врятуватись од смерті

121] Не допоміг: самі-бо вони від аргеїв тікали.

122] Потім Пісандр від руки його впав, Гіпполох войовничий -

123] Мужнього серцем сини Антімаха; колись він, багато

124] Золота від Александра узявши - дарунок блискучий! -

125] Проти повернення був Єлени вождю Менелаю.

126] Отже, синів його двох захопив владар Агамемнон

127] Разом, в одній колісниці, де вдвох вони правили кіньми.

128] З трепетних рук їх одразу блискучі випали віжки,

129] Коні убік понесли. Як лев той, Атрід до них раптом

130] Кинувсь. Навколішки впавши, благали вони з колісниці:

131] «Не убивай нас, Атріде! Достойний ти матимеш викуп.

132] Скарбу багато лежить у домівці вождя Антімаха -

133] Золота, й міді, й заліза, що так його важко кувати,

134] З радістю батько наш викуп за нас тобі дасть незліченний,

135] Тільки б почув, що живі на човнах ми лишились ахейських».

136] Так, умиваючись слізьми, обоє державця благали

137] Словом солодким. Та в відповідь слово гірке вони чули:

138] «Ви - Антімаха сини, відважного серцем, що радив

139] Зборам троян всенародним одразу ж убить Менелая,

140] Із Одіссеєм божистим з посольством прибулого в Трою,

141] Й не допускати йому повернутись назад до ахеїв, -

142] Отже, за батькову підлість ганебну й поплатитесь нині!»

143] Мовив він так і Пісандра на землю зіпхнув з колісниці,

144] Списом ударивши в груди, і той перекинувся навзнак.

145] З коней стрибнув Гіпполох, але й на землі його вбив він,

146] Руки одсікши мечем і голову з пліч одрубавши.

147] Труп же штовхнув, як колоду, і той у юрбу покотився,

148] їх залишивши, туди, де найбільше тіснились фаланги,

149] Кинувсь, а інші за ним в наголінниках мідних ахеї.

150] Спішених піші губили, і ті мимоволі тікали,

151] Кінних - комонні, аж курява в небо здіймалась клубами

152] Скрізь по рівнині - кінські дзвінкі її ноги здіймали, -

153] Мідь невблаганно разила. Могутній владар Агамемнон

154] Бив ворогів безнастанно і кликав з собою аргеїв.

155] Так, наче вітром роздмухане полум'я згубне обніме

156] Раптом незайманий ліс і шугає повсюди, й з корінням

157] Вирвані виром вогненним падають густо дерева, -

158] Так і в троян, що тікали від рук безпощадних Атріда,

159] Голови падали густо. З могутніми шиями коні

160] З гуркотом повози мчали порожні між лавами воїв,

161] Прагнучи вправних візничих. А ті по рівнині лежали

162] В поросі, хижим шулікам миліші, ніж любим дружинам.

163] Гектора вивів із куряви Зевс, і од стріл безугавних,

164] І од убивства мужів, сум'яття бойового й від крові.

165] Гнався завзято Атрід і кликав з собою данаїв.

166] Повз надгроб'я прадавнього їла, нащадка Дардана,

167] Повз смоковниць ряди по рівнині тікали трояни,

168] Прямо до міста. З криком жахливим за ними невпинно

169] Гнався Атрід і руки їх кров'ю багрив незборенні.

170] Але, до Скейської брами й до дуба добігши, трояни

171] Раптом спинились, на тих дожидаючи, що відставали.

172] Ці ж по рівнині широкій тікали, неначе корови,

173] Що нападе на них лев ненаситний у темряві ночі,

174] Всіх розжене, а одну з них ненатла спостигне загибель;

175] Спершу їй шию гризе, учепившись міцними зубами

176] В карк її, потім п'є кров і нутрощі їй пожирає.

177] Гнав так відсталих бійців син Атрея, владар Агамемнон,

178] І убивав, наздогнавши. Безладно тікали трояни.

179] Навзнак і ниць під рукою могутнього сина Атрея

180] Падали часто, - списом він так лютував округ себе.

181] А коли мав уже він на місто й на мури високі

182] Рушити, смертних людей і усіх небожителів батько

183] Сів на вершині стрімкій на джерела багатої Іди,