Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ІНДАСТРІЗ

І музика поступово залишилась далеко позаду. Фактично, коли чагарники розступилися і попереду простягнулась смуга асфальтованого шляху, я її вже не чув взагалі. Я обережно визирнув на дорогу, подивився в обидві сторони і переконавшись у відсутності людей і транспорту, швидко перебіг на інший бік, де пірнув у такі ж самі кущі. Вірогідно це була якась малозначна вулиця, яка останнім часом мало використовувалась. Та з іншого її боку починались капітальні будівлі переважно промислового призначення, які й були метою моєї подорожі ще за день до цього. Тепер я був в місті і серед цих кам’яних джунглів мав визначитись з подальшим планом своїх дій.

22

Сонце закотилось кудись за будівлі промзони і в повітрі відчувалось похолодання. До того часу я вже кілька годин блукав занедбаними будовами і коли почало темніти саме знаходився всередині такого ж покинутого дев’ятиповерхового гуртожитку. В мене вже було вдосталь всілякого ганчір’яного мотлоху, аби мати можливість зігрітися вночі, та розглядаючи пусті кімнати я вишукував щось їстівне, завідомо розуміючи, наскільки це неможливо. Було зрозуміло, що гуртожиток стояв пусткою вже не один рік, про що красномовно свідчили вийняті з рам вікна і двері та сплюндровані комунікації. Та я ще ніколи в житті не відчував такого голоду.

Спускаючись східцями вниз я почув гавкіт собак. При цьому, судячи зі звуку, вони знаходились десь біля під’їзду. Я зупинився на рівні третього поверху, вичікуючи припинення собачого лементу, та він навпаки лише посилювався. Певно, собаки почули мене, але зайти в приміщення, чи тим більше піднятися східцями, не наважувалися. Чомусь мені здалось, що це ті самі собаки, які напали на мене в день приїзду в Індастріз, однак тепер я не стільки боявся зустрічі з ними, скільки вважав не бажаним своє викриття, перш ніж сам не зможу оцінити ситуацію і прийняти відповідне рішення. І саме через це я лише сильніше стиснув в руках свою гвинтівку, але продовжував залишатися на місці.

• Жуля! Вітамін! До мене! До мене, кому сказав, - почулося знизу.

Собаки, певно почувши голос господаря, змінили характер гавкання, проте, судячи з усього, продовжували залишатися біля під’їзду.

• Жулька! – знову почувся той самий голос. - Я прошу, ви тільки не стріляйте, я зараз їх заспокою.

Останнє речення кольнуло під шкірою у скронях, в мить призвівши до поверхневого дихання і частих скорочень серця. Зацькований, як якийсь злодій, я пробирався пусткою та нетрями Індастріза, уникаючи найменшу можливість бути виявленим, та потерпаючи в зв’язку з цим від фізичного та психологічного виснаження. І ось я чув голос людини, яка безумовно зверталася до мене.

Я не мав жодних сумнівів з цього приводу, бо поблизу більше нікого не було.

Мене виявлено! Думай, думай, думай… Тікати?..

Та за мить усвідомивши марність своїх подальших вивертів, я якось легко прийняв для себе той факт, що далі ховатися немає сенсу. «Що ж, - майнуло в голові, - я хотів дістатися міста і ось я тут. Далі – по ситуації». До того ж, я добре усвідомлював, що потребую допомоги, відчував себе вкрай хворим і знесиленим. Наближення ще однієї ночі без тепла і їжі страшило. Я легко міг впасти у відчай і лише усвідомлення відсутності вибору, розуміння того, що опустивши руки я не усу́ну цих почуттів, ба, навіть їх посилю, весь цей час штовхало мене на якусь діяльність навіть попри її очевидну марність. І ось, зустріч з іншою людиною все змінювала, додавала в мою реальність той самий вибір, якого мені бракувало. Звісно, я пам’ятав, чим для мене обернулася зустріч з Чєлєнтаном, але тепер я був іншим: я мав і розуміння, де перебуваю, і певний досвід.

Попередня
-= 106 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!