Слава ЗСУ!

9

Я бачив широку-широку дорогу, що під уклін спускалася донизу, туди, де праворуч під старою яблунею знаходились залізні ворота садиби моїх батьків. Чим це було дивно? Та тим, що зазвичай до батьківського дому вела вузенька ґрунтова дорога з рівчаками, які до самого низу вимивалися дощовою водою. Тепер же це був широкий шлях з щільно укатаним щебенем, покритий зверху тонким шаром цементного розчину. При цьому, з огляду на нерівномірні мазки, що в сонячних променях створювали видиво численних брижів, здавалось що всю цю неймовірну площину шляху вилі́плювали вручну за допомогою звичайної кельми. І може са́ме завдяки цим хвилькам спускатись вниз по гладкій цементній стяжці було зовсім не слизько…

…Маячня.

Двері гучно та з ляскотом відчинились і я з болем зрозумів, наскільки далеко я знаходжусь від своїх рідних.

• Ну як ти?

Я відкрив очі. Повіки набрякли, а світло, яке потрапило через щілинки, та якась власна сльозливість застлали очі туманом. Але я відразу зрозумів, хто до мене звернувся, адже по голосу впізнав здорованя, якого я охрестив «другим номером», та який мав прізвище, як я вже дізнався з розмови Петровича з Рогочим, - Скирда.

Я проігнорував запитання. Як я? Ну от нехай сам і подивиться. Мені байдуже. Від тривалого сидіння в мене затекла спина і сідниці, болісно пекло в куприку, та попри все я не хотів рухатися і не мав жодного бажання розмовляти.

Скирда зітхнув і деякий час стояв мовчки.

• Ладно, досить лірики, - порушив врешті мовчання, - ти подумав?

Я знову напружив зір і вже чітко зміг побачити свого кривдника.

• Ти що зиркаєш, га? – Скирда раптово підскочив до мене і схопив рукою за светр біля горла. Проте светр виявився досить еластичним і йому довелось добре його потягнути на себе, перш ніж моя спина відірвалась від стіни. Мене обпекло свіжим болем в тулубі, але я стерпів.

• Розказати тобі таємницю? Га?! – Скирда нахилився мені до лівого вуха. – Мені насрать на тебе і на те, що ти зробив. А хоч і не-зробив, - насрать теж, по́йняв? Я одного не розумію: ти бляха такий дурний, чи навпаки, вважаєш себе найрозумнішим? Ти розумний, так? Приїхав в чуже місто і строїш з себе ділового? Ти хто такий, га? Я тебе́ питаю? Якщо ти думаєш що буде по твоєму, то ти жорстоко помиляєшся. Буде як я́ вирішу. А я таких як ти, у́мніків бляха, терпіти не можу. Уяснив?

Та мені було байдуже до всього, що він говорив. Я знав, що не витримаю нових тортур і надіявся лише на швидку втрату свідомості, тим більше що мій стан був не надто далекий від цього. Мабуть прочитавши мої думки і зваживши свої можливості Скирда відпустив мене і я з болем вдарився головою і спиною об стіну, а розтягнутий светр повис спереду мішком.

• В тебе ще є час. Небагато, але кілька годин можеш відпочити і ще раз подумати. Потім… Одним словом, мені байдуже, як ти будеш зізнаватися: сам чи за допомогою передбачених для зізнання засобів, котрих у нас велика кількість. Запам’ятай одне: ти мій! Тут я́ твій і цар і бог. Якщо не будеш вести себе правильно, - тобі тут ніхто не зарадить.

Він вийшов. Він вийшов, а мені ще певний час вчувались його погрози. Я реально не знав, що мені робити. В принципі, мабуть я вже був готовий «взяти вину» на себе. Навіть, якщо мова йде про вбивство. До того ж, вбивство відразу кількох осіб. Але ж це… тягне на довічне…