Слава ЗСУ!

• Хоч три, хоч не три, - тепер вже без толку, - мовив я.

Скирда вмить зупинився, втупившись на мене примруженим оком.

• СНІД через кров передається, не знав? Хоча що ви, барани́, знаєте. Я ж казав, мені до лікаря треба, а ви мене кинули сюди, навіть не пересвідчившись, які в мене болячки́…

• Брешеш… - Скирда сполотнів.

• Ну нехай буде, брешу. Якщо тобі легше від цього, то й ти собі бреши. Тим більше, що з огляду на інкубаційний період вірусу результат аналізу поки що не буде позитивний…

• Ах ти гамно таке…

Далі мені на голову посипались безладні удари кулаків які я безнадійно намагався блокувати руками. Скирда щось кричав, чоловік позаду намагався його вгамувати відтягуючи від мене, а я радів, не звертаючи уваги на біль з обох боків куди, на щастя, не попало жодного стусана.

На відміну від першого допиту, де всі удари були виваженими і цілеспрямованими, цей град кулаків був нерозбірливим і якимсь розпачливим. Але все ж в якийсь момент я опинився на підлозі, враз відчувши різкий біль що оперезав весь мій тулуб. Моя веселість вмить спала. Більше того, стоячи рачки головою до нападника я ризикував добряче отримати в голову вже з ноги. Якщо Скирда в своїй діяльності доходив до втрати контролю над своїми діями, то це був саме той випадок.

Але замість очікуваного удару я чітко почув як відчинились двері камери і хтось третій промовив:

• Тааак… І що це у нас тут?

Я підняв голову, намагаючись роздивитись чоловіка, який поставив це запитання, проте кров залила й без того припухлі від побоїв повіки.

• Працюєм, - почувся здавлений голос Скирди, в якому все ж не приховувалась лють і зневага до незнайомого, - ось, взяли кілера.

• Оцей? Кілер?!! У вас тут бо́шки геть салом запливли? Який в сраці кілер, твою дивізію… А це що таке?

• Ми працю́єм, - з притиском повторив Скирда, - всі питання до шефа.

• Ти Грицюка не чіпай, спитаєм і з нього. Я зараз з тобою розмовляю.

• А ви мені не начальник.

• Бляха, Скирда, ти що, блекоти об’ївся, чи вже забув як тебе тягали минулого разу? Ти ж чудом пропетляв, ні?

Загалом діалог новоприбулого і Скирди ґрунтувався радше на їх особистому конфлікті та на «незручній» ситуації внаслідок «непрофесійних» дій останнього. По деякій перепалці, яка під кінець звелась до вичитувань недбалості Скирди, запала глупа пауза. На мене ж, здавалось, взагалі ніхто не звертав уваги і я так і продовжував сидіти на підлозі, щоправда випроставшись у більш вертикальне положення, опустившись сідницями на стопи ніг.

Можливо сприйнявши мене як зайвого слухача, новоприбулий наказав Скирді та його мовчазному напарнику вийти з камери.

«І що це було? – ламав я собі голову, - що далі?».

Адреналін відійшов і залишився тільки пекучий біль та відчай.

10

По якомусь часі двері камери відімкнулись і на порозі з’явився молодий сержант з дещо зляканими чорними очима, який уникав дивитись мені в очі. Він поставив мені на край лавки кілька куснів хліба і алюмінієву тарілку з мутнявою рідиною в якій виразно можна було розрізнити лише картоплю.