Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ІНДАСТРІЗ

Мої відповіді його явно не задовольняли, а сам я розгубився, бо не знав, як діяти далі і де знайти місце у камері, в якій всі місця вже зайняті. Згадався знаменитий епізод з «Джентльменів удачі», щоправда приправлений гіркотою туги за минулим, за колишнім життям, яке обірвалося там, на масному віадуку при в’їзді в Індастріз. Іронія полягала в тому, що мої пізнання про те, як треба себе вести в подібних місцях (а про те, що в «подібних місцях» існують свої особливі закони і внутрішні норми поведінки я неодноразово чув), фактично обмежувались інформацією, почерпнутою з цієї кінокомедії. Між тим настирливий хлопець не відставав. Він заглядав мені у вічі, видихаючи в обличчя зубною гнилістю, прискіпливо розглядав одяг і, здається, не знав, як ще причепитись.

• То так нічого й немає? А дава́й разом подивимось…

Я не витримав і спробував його відсторонити випростаною долонею в груди, але тут же відчув спротив; пальці моєї руки уперлись йому в худі ребра, що вигравали під натягнутою шкірою. Я навіть здивувався, стільки спритності і дурної невикористаної сили ховається в цій зди́хлі, а він напружуючись всім тілом, щосили напирав на мене.

• Ти гра́блі убери́! Ла́дно? Ти шо, крутий дуже, да?

• Відчепись.

Несподівано я відпустив руку і відійшов ліворуч, але мій виверт не зміг його вивести з рівноваги і лише хитнувшись в бік він став збоку від мене і став напирати грудьми мені у плече.

• Ти, сука, страх потіряв? Ти на кого батон крошиш?..

З уст цього хлопця в мою адресу полились звинувачення в неповазі до нього і до його привілейованого статусу, а також численні погрози, переперчені жаргонними висловами, більшості яких я або не розумів взагалі, або здогадувався про їх сенс на інтуїтивному рівні. Сам він в цей час продовжував тиснути на мене своїм тулубом, не застосовуючи, щоправда, рук. Я не знав, що робити, і не бачив іншої можливості це припинити, окрім як кількома протверезними стусанами йому в голову. Від того, щоб це зробити з самого початку мене утримувало два моменти. По-перше, цей хлопець не ліз битися в прямому сенсі, тобто, - не намагався нанести мені якісь удари. По-друге, це могла бути незрозуміла мені провокація і я побоювався, що коли почну першим, за «постраждалого» можуть вступитися інші «співмешканці» камери, які, можливо, лише чекають обґрунтованої підстави втрутитись.

• Зя́ма, ну йо́майо! Скільки можна? – чоловік в тільнику відклав книжку, піднявся з ліжка і повернувся до нас.

• А чого він, як целка видє́лується? – огризнувся молодик.

• Зя́ма! – застережно повторив чоловік в тільнику, суворо глянувши на крикуна.

• Та всьо́, Сє́мич! Всьо́, я! Не бзди. Я старших уважа́ю. Нє, ну вже й пошутить не можна? – виправдовувався він, а потім повернувся до мене, - Правда ж? Ми ж просто шу́тим?

Не діждавшись від мене відповіді він пішов до ліжка, легко виліз на другий ярус і влігся обличчям до стелі.

Я підійшов до столу, сів на лавку навпроти чоловіка в тільнику і подивився йому в очі. Зблизька він видався мені старішим, віком далеко за шістдесят років. На його виснаженому обличчі, тонкі зморшки якого були вкриті рідкою рудуватою щетиною, відбились смуток і втома, а погляд ніби блукав десь далеко за межами цих стін.

• Не звертай уваги, це Зя́ма, місцевий балагур. Вважає себе блатним. В принципі, - поглянув вгору, де лежав Зяма, - хлопець непоганий, але би́ли в дитинстві мало.

Попередня
-= 71 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!