Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ІНДАСТРІЗ

Зрештою я подолав останній умовний відрізок, якими подумки розділив свій шлях навколо кар’єру. По його завершенні я мав рухатися безпосередньо в напрямку міста, залишаючи цю вирву позаду. Обіцяючи собі скорий відпочинок, я все ж вирішив про всяк випадок відійти від неї якнайдалі. До того ж, я все ще не бачив обрисів міста, щоб мати певні орієнтири. Горизонт, як і раніше, блукав в безмежних, позбавлених життя пагорбах. Я йшов більше навмання, лише сподіваючись, що не схибив і що з самого початку обрав правильний напрямок. Думки плутались і розум все більше піддавався на поталу розпачу. Та я вперто йшов вперед, відчуваючи себе автоматом з переставляння ніг та намагаючись ходою подолати цей розпач та затлумити біль.

Несподівано на моєму шляху постала ще одна прірва, від чого я вмить протверезів. За своєю формою вона не мала правильних обрисів та скоріше нагадувала дугу. По суті це був продовгуватий кар’єр з кількома уступами. За своєю глибиною він не міг змагатися з вирвою, яку я обходив до цього, але в той момент мене цікавили не стільки його характеристики, як запитання: «де він тут взявся?». Я ще раз пригадав настанови Майбороди і нічого подібного в них не знайшов. «Хіба ж це може бути місце робіт, куди повезли «штрафників» і яке охороняють «специ»? – подумав я і від цієї думки мені в скронях і потилиці обдало холодом. «А що, - промайнуло в голові, - як в цьому і полягає злий жарт: змусити мене самого добиратися до місця свого ув’язнення, використовуючи мій власний ентузіазм?». Та наскільки сягав зір, в цьому місці не велись жодні робо́ти і кар’єр здавався давно покинутим. До того ж, місце робіт мало бути значно далі.

Також я згадав про якийсь полігон. Однак, знову ж таки зі слів Майбороди, там мало бути болото. А тут був кар’єр…

Я зняв гвинтівку і опустився на землю. Не маючи жодної уяви, як діяти далі, я розпластався на спині, відвівши руки в сторони і зігнувши ноги в колінах. Відчувалась неймовірна втома в усьому тілі і з нею могло позмагатися лише таке ж неймовірне відчуття голоду. Втративши можливість критично мислити я перебував у якомусь заціпенінні, яке вже навіть не можна було назвати відчаєм. Не зв’язані між собою образи хвилями проносились в голові нічого по собі не залишаючи і я навіть не намагався аналізувати те, що відбувається. Звісно, я розумів необхідність якнайшвидше дістатися промзони, але в той же час не знаходив можливості змусити себе хоч якось діяти. Треба було перевести подих і вкотре взяти себе в руки. Заплющивши очі я спробував розслабитись і дати своєму тілу короткий перепочинок.

«Що ж, - спонукаючи себе до роздумів і намагаючись бути об’єктивним подумав я, - я подолав чималу відстань і знаходжусь далеко від будь-яких доріг. Так, можливо я схибив, та все ще можна виправити. Якщо вірити Майбороді, - а в цій ситуації я можу покладатися лише на його слова, - «специ» шукати мене як слід не збираються, а Скирда дізнається про моє зникнення лише завтра. Я маю час».

Зрештою я вирівняв дихання, але в цей же момент десь на віддалі почув роботу двигуна автомобіля. В одну мить я вже був повністю зосереджений і готовий до швидких дій. Звук поступово наростав і головним тепер було визначити напрямок, з якого він доносився. Я перевернувся на живіт, сперся на руки та підняв голову догори, оглядаючи шлях, яким прийшов. Однак, через те, що я спустився майже до самого краю нововиявленого кар’єру, мій огляд був дуже обмежений. Єдине, на що я звернув увагу і що мене потішило, - це відсутність видимих слідів мого переміщення. Між тим звук ставав більш виразним і я розумів, що невідомий автомобіль, звідки б він не їхав, наближається.

Попередня
-= 95 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!