Слава ЗСУ!

Він викинув цей спогад із голови, простягнув руки й обережно взяв маску за боки, там, де мали б бути Дантові вуха. Хоча за сучасними стандартами обличчя поета було маленьким, старовинний гіпс виявився важчим, аніж гадав професор. Повільно піднявши маску з купелі, Ленґдон повернув її так, щоби Сієнна змогла краще роздивитися.

Маска здавалася навдивовижу реалістичною, навіть крізь пластиковий пакет. Мокрий гіпс відтворив кожну зморшку й кожну ваду поетового обличчя. За винятком давньої тріщини по центру, маска була в прекрасному стані.

— Переверни її, — прошепотіла Сієнна. — Погляньмо, що там ззаду.

Та Ленґдон уже робив це. На відео, записаному камерою стеження в музеї, було чітко видно, як Іґнаціо з Ленґдоном виявили щось на зворотному боці маски, щось таке дивовижне й цікаве, що двоє чоловіків наважилися забрати експонат із музею.

Рухаючись украй обережно, аби не впустити крихкий гіпсовий предмет, Ленґдон перевернув посмертну маску й поклав її обличчям донизу на свою праву долоню так, щоби було видно зворотний бік. На відміну від зморшкуватої й горбкуватої поверхні лицевої частини, тильна була гладенькою. Через те, що ніхто цю маску носити не збирався, її порожнину заповнили гіпсом, щоби надати тривкості й ваги крихкому відбитку, і тому вийшла безформна увігну- та поверхня, схожа на мілку миску для супу.

Ленґдон не знав, що сподівався побачити на звороті маски, але явно не це.

Він не побачив там нічого.

Анічогісінько. Саму лише гладеньку порожню поверхню.

Здавалося, Сієнна зніяковіла не менше за нього.

— Просто гладенький гіпс — і все, — прошепотіла вона. — Якщо тут нічого немає, то що ж ви там з Іґнаціо примудрилися побачити тоді, у музеї?

«А біс його знає», — подумав Ленґдон, натягуючи прозорий пластик так, щоби було краще видно. Але не побачив там нічого. Зі ще більшим розчаруванням Ленґдон підняв маску до стовпа світла й пильно до неї придивився. Коли він перевернув маску, щоби зручніше було роздивлятися, йому на мить здалося, що він помітив легку зміну кольору у верхній частині — рядок якихось позначок, що простягнувся горизонтально на рівні Дантового лоба.

Природна вада? А може, щось інше… Ленґдон різко обернувся й показав на мармурову панель на завісах на стіні позаду них.

— Зазирни туди, — наказав він Сієнні, — і пошукай там рушників.

На обличчі Сієнни з’явився вираз недовіри, але вона пішла й розчинила майстерно прихований буфет, у якому було три предмети: кран для регулювання води в купелі, перемикач світла для вмикання й вимикання лампи над купелею і… рейка з лляними рушниками.

Сієнна з подивом поглянула на Ленґдона, але йому довелося об’їздити достатньо церков у всьому світі, щоби знати напевне, що неподалік купелей майже завжди про всяк випадок лежали пелюшки й рушники, бо непередбачува- ність дитячих сечових міхурів та кишковиків становила постійну загрозу для обряду хрещення.

— Чудово, — сказав він, побачивши рушники. — Потримай маску, добре? — Обережно передавши маску Сієнні в руки, Ленґдон заходився працювати.

Спершу він поклав восьмикутну ляду назад на купіль — і схожий на вівтар столик набув того самого вигляду, який мав до їхнього приходу. Потім професор узяв із шафки кілька рушників і розклав їх на дерев’яній поверхні, мов скатертину. Насамкінець він клацнув вимикачем — і лампочка над купелею ожила, яскраво освітивши все довкола купелі й рушники, розстелені на ній.

Сієнна обережно поклала маску на купіль, а Ленґдон узяв іще рушників, якими огорнув руки, й дістав маску з пакета, намагаючись не торкатися її голими пальцями. За кілька секунд маска Данте вже лежала, витягнута з пакета й оголена, на купелі горілиць, схожа під яскравим світлом на голову приспаного пацієнта, який потрапив на операційний стіл.

У яскравому світлі зморшкувата й горбкувата поверхня маски здалася ще моторошнішою, бо зморшки й складки старечого обличчя рельєфно підкреслювалися безбарвним гіпсом. Не марнуючи часу, Ленґдон скористався імпровізованими рукавичками, зробленими з рушників, щоб перевернути маску й покласти її долілиць.

Зворотний бік маски мав значно «молодший» вигляд порівняно з лицевим — був чистим і білим, а не жовтим і тьмяним.

Сієнна здивовано схилила голову набік.

— А тобі не здається, що цей бік не такий старий, як лицевий?

І справді, різниця у забарвленні була навіть помітнішою, аніж Ленґдону здалося спочатку, хоча обидва боки мали, безперечно, один вік.

— Нерівномірне старіння, — пояснив він. — Зворотний бік маски захищений експонатною шафкою, тому не зазнав ефекту старіння, спричиненого сонячним світлом. — Ленґдон подумки відзначив, що треба подвоїти коефіцієнт захисту скла від дії сонячного опромінення.