Слава ЗСУ!

Не всі – відгукнувся другий з купців, стрункий, з делікатним обличчям з шляхетними, справді не купецькими рисами. – Більшість нелюдів засуджує Білок, пане лицарю, і не хочуть мати з ними нічого спільного. Більшість є лояльною, а іноді платить за ту лояльність високу ціну. Пригадую собі бурграфа з Бан Арда. Був напівельфом, а закликав до спокою і співпраці. Загинув від зрадницької стріли.

Випущеної, напевне, із засідки, низовиком чи червонолюдом, який теж вдавав лояльного – закпив лицар. – Я вважаю, що жоден з них не є лояльним! Кожен з них… Гей! А ти хто?

Геральт обернувся. Зразу за його плечима стояла Цирі, дивлячись на всіх своїми величезними смарагдовими очима. Якщо йшлося про уміння безшелесно рухатись, вона насправді досягла значного поступу.

Вона зі мною – пояснив.

Гммм… - лицар зміряв Цирі поглядом, після чого знову повернувся у бік купця з шляхетним обличчям, очевидно бачачи у ньому найповажнішого партнера у дискусії. – Так, пане, я не кажу про лояльних нелюдів. Всі вони є нашими ворогами, причому, одні краще, а другі гірше вдають, що це не так. Низовики, червонолюди і гноми жили серед нас століттями, здавалось, у такій-сякій злагоді. А вистачило щоб ельфи піднесли годови, а ці інші теж вхопились за зброю і пішли в ліси. Скажу вам, було помилкою толерувати вільних ельфів і дріад, їх пущ і гірських анклавів. Мало їм було того, тепер кричать: «Це наш світ, геть звідси, приблуди». О боги, покажемо їм, хто забереться, по кому тут ні слуху, ні духу не зостанеться. Пошарпали шкури нільфгаардців, а тепер візьмемось за банди.

Нелегко спіймати ельфа у лісі – відізвався відьмак. – також би не йшов за гномом чи червонолюдом у гори. Яка чисельність тих загонів?

Банди – виправив лицар. - Банди, пане відьмаче. Нараховують до двадцяти голів, іноді більше. Вони називають такі зграї «командо». Це слово з мови гномів. А щодо того, що допасти їх нелегко, праві, видно фахівця. Гонитва за ними лісами і комишами немає сенсу. Єдиним способом є відрізати їх від запілля, ізолювати, викликати голод. Міцно взяти за карк нелюдів, які їм допомагають. Тих з міст і пригородів, з сіл, з ферм…

Проблема в тому – промовив купець з шляхетними рисами – що зовсім невідомо, хто з нелюдів їм допомагає, а хто ні.

Треба брати за карк усіх!

Ага – купець усміхнувся. – Розумію. Вже це десь чули. За карк всіх і до копальні, до обгороджених таборів, до каменоломень. Всіх. Невинних теж. Жінок, дітей. Чи так?

Лицар підвів голову, ляснув долонею у рікув’я меча.

Саме так, не інакше! – гостро відрізав. – Дітей вам шкода, а самі як діти на цьому світі, мої панове. Перемир’я з Нільфгаардом то річ крихка, ніби яєчна шкарлупка, не сьогодні, то завтра може знову початись війна, а на війні буває різне. Якби нас перемогли, як ви думаєте, що станеться? Скажу вам – тоді вийдуть ельфійські команди з лісів, вийдуть сильні і численні, а ті лояльні негайно приєднаються до них Ті завжди лояльні червонолюди, ваші приязні низовики, думаєте справді прагнуть спокою, про який весь час говорять, єднання? Ні, пане. Вони будуть випатрувати кишки, це їх руками Нільфгаард розправиться з нами. І потоплять нас у морі, так, як обіцяють. Ні, пане, не можна з ними цяцькатися. Або вони, або ми. Третьої дороги немає!

Дерев’яні двері скрипнули, у них постав солдат у закривавленому фартусі.

Вибачте, що перериваю – буркнув – Хто з панів привіз тут хвору жінку?

Я – відповів відьмак. – Що сталось?

Ходіть зі мною.

Вийшли на подвір’я.

Зле з нею, пане – повідомив вояк, вказуючи на Трісс. – Я дав їй горілки з перцем і селітрою, але не допомогло. Не дуже…

Геральт не прокоментував, бо і не було чого коментувати. Чародійка, вигнута і скорчена, являла собою незаперечне свідоцтво, що горілка з перцем і селітрою то не те, що її шлунок може знести

Це може бути якась зараза – скривився вояк. – Або та, як її там… Зинтерія. Якби це розлізлося по людях…

Це чародійка – запротестував відьмак. – Чародійки не хворіють.

Дійсно – втрутився цинічно лицар, яктй вийшов з ними. – Ваша, як бачу, прямо тріскає від здоров’я. Пане Геральте, послухайте мене. Жінка потребує допомоги, а ми надати її не можемо. Також, зрозумійте, не можу ризикувати епідемією серед війська.

Розумію. Поїду негайно. Не маю вибору, мушу завернути у бік Даевону, або Ард Каррайгу.

Далеко не поїдете. Маю наказ затримувати всіх подорожніх. Крім того, це небезпечно. Scoia'tael втекли саме у тому напрямку.

Я дам собі раду.

З того, що я про вас чув – скривив губи лицар – не маю сумнівів, що дасте собі раду. Але зважте, ви не самі. Маєте на шиї тяжко хвору і того шмаркача…