Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Кров ельфів Том 1.

Цирі теж хотіла заснути, але очуняла від голосного реготу Ярпена, який саме пригадував Геральтові давні пригоди. Йшося про полювання на золотого дракона, який замість того, щоб дати себе зловити, порахував ловцям кістки, а шевця, званого Козоїдом, просто з’їв. Цирі почала слухати з більшим зацікавленням.

Геральт запитав про долю Рубачів, але Ярпен не знав, що з ними сталось. Ярпен своєю чергою поцікавивися долею жінки на ім’я Єнніфер, а Геральт зробився на диво маломовний. Чеворнолюд попив пива і почав жалітись, що ця Єнніфер все ще ображена на нього, хоч від тих часів минуло добрих пара років.

- Зустрів її на ярмарку у Горс Велені – розповідав. – Ледь мене побачила, засичала, як кішка, і жахливо образила мою небіжчицю-маму. Я взяв чим швидше ноги в руки, а вона крикнула мені услід, що ще колись добереться до мене і зробить так, що в мене трава з дупи виросте.

Цирі захихотіла, уявляючи собі Ярпена з травою. Геральт буркнув щось про жінок та їх імпульсивний характер, червонолюд заявив, що це надто лагідне визанчення злостивості, ворожості та мстивості. Відьмак не підтримав теми, а Цирі знову задрімала. Наступного разу її розбудили збуджені голоси. Точніше, голос Ярпена Зіґріна, який врешті закричав.

- А так! А щоб знав! Я ак вирішив!

- Тихше! – спокійно сказав відьмак. – На возі лежить хвора жінка. Зрозумій, я не критикую твоїх рішень, або поглядів…

- Ні, звичайно – обірвав іронічно червонолюд. – Ти тільки значуще усміхаєшся.

- Ярпене, я тебе по приятельськи застерігаю. Тих, які сидять зверху паркана, обидві сторони ненавидять, у найкращому випадку ставляться з недовірою.

- Я не сиджу зверху. Однозначно декларую, що я на боці однієї зі сторін.

- Для цієї сторони ти завжди залишишся червонолюдом. Кимось іншим. Чужим. А для сторони протилежної… - Замовк.

- Ну! – буркнув Ярпен, відвертаючись. – Ну, починай, чого ждеш? Повідай, що я – зрадник і пес на прив’язі у люлей, готовий за пригорщу срібла і миску мерзенної страви дати нацькувати себе на побратимів, які повстали і бояться за свободу. Ну, давай, виблюй це з себе! Я не люблю недомовок.

- Ні, Ярпене – тихо промовив Геральт. – Ні. Не буду нічого з себе вибльовувати.

- Ах, не будеш? – червонолюд хльоснув коня. – Не хочеш? Хочеш дивитись і усміхатись? Ні слова до мене, так? Але Вєнцкові можеш це сказати! «Прошу не розраховувати на мій меч». Ах, як зверхньо, шляхетно і гордо! До псячої мами з твоєю зарозумілістю! І з твоєю довбаною гордістю!

- Я хотів бути просто ввічливим. Не хочу втручатись у цей конфлікт. Хочу залишитись нейтральним.

- Не вийде! – вереснув Ярпен. – Не вдастся уникнути, розумієш? Ні, ти нічого не розумієш. Ах, злізай з мого возу, сідай на коня. Забирайся мені з очей, нейтрал надимлений. Ти мене дратуєш.

Геральт відвернувся. Цирі затамувала подих в очікуванні. Але відьмак не сказав ні слова. Встав і зістрибнув з возу, швидко, м’яко, витончено. Ярпен почекав, поки відв’яже кобилу від драбинки, після чого знову шмагонув коня, буркочучи у бороду якісь незрозумілі, але жахливі своїм звучанням слова.

Встала, щоб теж зіскочити знайти каштана. Червонолюд обернувся, змірявши її недружелюбним поглядом.

З тобою теж тільки клопіт, панночко – пирхнув гнівно. – Потрібні нам тут дами і дівчатка, холера, навіть висцятись з козел не можу, мушу зупиняти запряг і бігти у кущі!

Цирі вперла кулаки у стегна, струснула попелястою гривкою і задерла носа.

Так? – запитала, роздратована. – Пива менше пийте, пане Зіґріне, то й будете менше хотіти!

Хрін тобі до мого пива, шмаркало!

Не верещіть, Трісс щойно заснула!

Це мій віз! Буду верещати, якщо така моя воля!

Пень!

Що? Ах, ти ж коза нахабна!

Пень!

Я тобі зараз покажу пенька.. О, бляха, Тпрууу!!!

Червонолюд міцно вилаявся, осадивши в останній момент, у момент, коли двійко коней вже збирались переступити через стовбур, який перегородив дорогу. Ярпен встав на козлах, блюзнірствуючи по-людськи і червонолюдськи, свистом і ревом стримуючи запряг. Червонолюди і люди, зіскочивши з возів, підбігли, допомогли забрати коня на вільну дорогу, тягнучи за вуздечки і шори.

Задрімав, чи що, Ярпене? - прогарчав, підходячи Пауль Дальберг. – Холера, якби на це наїхав, вісі був би кінець, колеса до чорта би б потріскали. Що ти, на лихо…

Завали, Паулю! – рикнув Ярпен Зіґрін і злостиво шмагонув віжками кінські зади.

 Маєте щастя – солодко сказала Цирі, всідаючись на козли поряд червонолюда. – Ліпше як бачите, мати на возі відьмачку, аніж їхати самому. Якраз вчасно вас застерегла. Ну, ну, а могли б якраз злетіти з козел і впасти на той пень. Страшно подумати, що б з вами могло тоід статись…

Попередня
-= 46 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.

Останній коментар

Тіна 04.08.2022

Таке враження, що текст друкували або
п'яні, або з великого бодуна.


Поціновувач цікавих книг 03.05.2020

Дуже багато орфографічних помилок в творі.


  25.07.2014

Немножко скучно


Додати коментар