Слава ЗСУ!

- Грій – погодився Ярпен Зіґрін. – Ксав’єре, зніми рожен з вогню, наш заєць вже має дійти. Дай котелок, Цирі. Ого, повний до країв! Ти сама притягнула зі струмка таку вагу?

- Я сильна.

- Старший з братів Дальбергів пирхнув сміхом.

- Не суди за зовнішнім виглядом, Пауль – сказав поважно Ярпен, вправно розрізаючи запеченого зайця на порції. – Тут нема з чого сміятись. Худенька, але я бачу, що вона міцна і витривала дівчина. Вона як шкіряний ремінь: ніби тонкий, а руками не розірвеш. А якщо на ньому повіситись, то теж витримає.

Ніхто не засміявся. Цирі присіла біля червонолюдів, що лежали біля багаття. Цього разу Ярпен Зіґрін і четвірка його «хлопаків» розпалила на біваку власне вогнище, бо не збирались ділитись зайцем, якого вполював Ксав’єр Моран. Для них самих їжі вистачало на один, найбільше два кусня щелепами.

Кидай до вогню – сказав Ярпен, облизуючи пальці. – Вода щвидше загріється.

Та вода – дурниця – пробурчав Реган Дальберг, виплюнувши кістку. – Митття хворому тільки шкодить. Здоровому, зрештою, теж. Пам’ятаєте старого Шрадера? Жінка раз йому сказала помитись, і Шрадер швидко після цього помер.

Бо його скажеий пес покусав.

Якби він не вмився, тоді б його пес не покусав.

Я теж вважаю – озвалася Цирі, перевіряючи пальцем температуру води у котелку – що не варто кожен день митися. Але Тррісс просить, а одного разу навіть заплакала… Знаєте, Геральт і я…

Знаємо – кивнув головою старший Дальберг. – Але щоб відьмак… Я не можу надивуватись. Гей, Зіґріне, якби ти мав бабу, ти б її мив і чесав? Носив би на руках у кущі, щоб могла…

Заткнися, Паулю – обірвав його Ярпен. – Нічого не кажи про Відьмака, бо то гідний хлоп.

А хіба я що кажу? Дивуюся тільки…

Трісс - задерикувато втрутилась Цирі – зовсім не є його бабою.

Тим більше це дивно.

Значить, тим більший з тебе бовван – підсумував Ярпен. – Цирі, відлий трохи води на окріп, запаримо чародійці ще шафрану з маківником. Сьогодні їй вже було трохи краще, га?

 Я думаю – буркнув Яннік Брасс. – Ми мусили затримуватись для неї конвой тільки шість разів. Я знаю, що не можна було відмовити від допомоги на шляху, ніхто інакше не думає. А хто би відмовив, той був би антипком і підлим курвієм. Але ми задовго застрягли в цих лісах, задовго, скажу я вам. Спокушаємо долю, холєра, занадто ми спокушаємо долю, браття. Це небезпечно. Scoia'tael...

Виплюй це слово, Янніку.

Тьху, тьху. Ярпене, мені бійка не страшна, а кров не первина, але… Якщо б довелося биться зі своїми… Мати вашу! Чому це випало на нас? Цей засраний вантаж повинен конвоювати засрана сотня кінних, не ми! Хай дябли порвуть тих мудрагелів з Ард Каррайгу, хай їх…

Заткнись, кажу. Давай краще гарнець з кашею. Зайчиком, маму його, закусили, а тепер треба щось з’їсти. Цирі, з’їш з нами?

Звичайно.

Продовж довгого часу було чути виключно плямкання, чавкання і стукіт дерев’яних ложок, що стикались у гарнці.

Зараза – повідомив Пауль Дагльберг і протяжно ригнув. – Я ще би щось з’їв.

Я теж – заявила Цирі і теж ригнула, захоплена безпретензійністю манер червонолюдів.

Більше не кажи – сказав Ксав’єр Моран. - У роті в мене вже ягель росте. Солоне м’ясо мені теж набридло.

То нажерися трави, якщо маєш такий делікатний смак.

Або гризи кору берези. Бобри так роблять, і живуть.

Бобра то я би з’їв.

А я риби – розмріявся Пауль, з тріском розгризаючи здобутий з-за пазухи сухар. – Я бажаю риби, скажу вам.

То наловимо риби.

Де? – буркнув Яннік Брасс. – У кущах?

У струмку.

Теж мені струмок. На другий берег насцяти можна. Яка там може бути риба?

Є там риба – Цирі облизала ложку і запхала її за халявку. – Я бачила, коли ходила по воду. Але то якась хвора риба. Має висипку. Чорні і червоні плями…

Струги²³ ! – рикнув Пауль, плюючись крихтами сухаря. – Ану, хлопаки, бігом до струмка! Реган! Знімай гачі! Зробимо з твої штанів саки.

Чому з моїх?

 Стягуй, рухом, бо я тобі по шиї дам! Казала тобі матуся, що маєш мене слухати?

Поспішайте, якщо хочете рибалити, бо сутінки вже не за горами – сказав Ярпен. – Цирі, вода загрілася? Залиш, залиш ошпаришся і попечешся котелком. Знаю, що ти сильна, але дозволь я візьму.

Геральт вже чекав на них, здалеку побачили його біле волосся між відкинутими плахтами возу. Червонолюд перелив воду до цебрика.

Потребуєш допомоги, відьмаче?

Ні, дякую, Ярпене. Цирі мені допоможе.

Трісс вже не мала високої температури, але була дуже ослабленою. Геральт і Цирі набрались вже вправності у її роздяганні і миттю, навчились гамувати її амбітні, але не виконувані наразі прагнення до самостійності. Їм пішло дуже добре – він тримав чародійку за плечі, вона мила і витирала. Одне тільки починало Цирі дратувати і дивувати – Трісс, на її думку, занадто сильно тулилась до Геральта. Цього разу навіть пробувала його цілувати.