Слава ЗСУ!

, викладачів, вчених дослідників та їх гостей, яке жило з науки і знання, з того, що сприяло процесові пізнання. З відходів і бризок теорії у містечку Оксенфурту народжувались практика, вигода та прибуток.

Поет повільно їхав болотистою, залюдненою вуличкою, минаючи майстерні, верстати, крамниці, магазини і крамнички, у яких дякуючи Академії виробляли і продавали десятки тисяч виробів і чудасії, недоступні в інших закутках світу, виробництво яких вважалось у інших кінцях світу недоречним чи непотрібним. Він минав заїзди, корчми, ятки, намети, будки, ляди та переносні рожна, від яких плинув смаковитий запах вишуканих, невідомих в інших закутках світу страв, приготовлених у незнані більше ніде способи, з додатками і приправами, яких де-інде не знано і не вживано. Це був Оксенфурт, барвисте, веселе, гамірне і пахуче містечко чудес, у якому спритні та повні ініціативи люди вміли перетворити на гроші суху і даремну теорію, яка потрохи просочувалась з університету. Також це було містечко розваг, вічного фестивалю, постійного світла та безперевного гуляння. Вуличками вдень і вночі лунала музика, спів, брязкіт келихів і стукіт кухлів, бо відомо, що ніщо так не викликає спраги, як процес засвоєння знань. Хоч розпорядження ректора і забороняло студентам і бакалаврам п’янки і гульню до заходу сонця, у Оксенфурту пили і гуляли круглодобово, безперервно, бо відомо, що якщо щось здатне викликати спрагу ще сильніше, аніж процес здобуття знань, то цим чимось є повний чи частковий сухий закон.

Жовтець цмокнув на свого каро-гнідого мерина, поїхав далі, просуваючись через натовп, що заповнював вулички. Перекупки, крамарі і мандрівні торгівці галасливо рекламували товари і послуги, посилюючи пануючий довкола розгардіяш.

Кальмари! Печені кальмари!

Мазь від прищів! Тільки в мене! Надійна, чудова мазь!

Коти, ловні, чародійські коти! Послухайте, добрі люди, як муркочуть!

Амулети! Еліксири! Любовні фільтри, еліксири, гарантовані афродизіяки! Від однієї щопти навіть у небіжчика встане! Кому, кому?

Зуби вириваю, майже безолісно! Дешево, дешево!

Дешево це як? – поцікавився Жовтець, гризучи наштрикнутого на патичок кальмара, твердого, як підошва.

Два галера³² за годину.

Поет здригнувся, штурхнув мерина п’ятами. Озирнувся крадькома. Двоє типів, що йшли його слідом від ратуші, затримались біля цирульні і вдавали, що цікавляться ціною послуг цирульника, написаною крейдою на дошці. Жовтець не дав себе ошукати. Знав, що насправді їх цікавить.

Поїхав далі. Проминув велику будівлю дому терпимості «Під бутоном троянди», де, як знав, пропонували витончені, невідомі чи непопулярні в інших закладах світу послуги. Йому трохи довелось боротись з самим собою, щоб подолати бажання піти туди на годинку. Здоровий глузд переміг. Жовтець зітхнув і рушив у напрямку Університету, намагаючись не дивитись у бік шинків, з яких чулись відголоски веселої забави.

Так, що тут ще скажеш – трубадур кохав містечко Оксенфурту.

Знову обернувся. Два типа не скористались з послуг цирульника, хоч цілком повинні були так зробити. Тепер вони стали біля крамнички з музичними інструментами, вдаючи зацікавлення глиняними окаринами. Продавець пнувся зі шкіри, нахвалюючи товар, сподіваючись на заробіток. Жовтець знав, що його сподівання марні.

Спрямував коня до Брами Філософів, головних воріт Академії. Швидко залагодив формальнеості, що полягали у вписанню до книги гостей і віддання мерина до стайні.

За Брамою Філософів його привітав інший світ. Терен університету був позбавлений звичайної міської забудови, не був, як містечко, місцем, у якому було зайнято кожен сажень поверхні. Все було майже так само, як це залишили ельфи. Широкі, всипані кольоровим гравієм алеї між зграбними палациками, які тішили око, ажурними парканами, мурами, живоплотами, каналами, містками клумбами і зеленими парками, що тільки у деяких місцях були придушені якимись великими, суворими будівлями, добудованими у пізніші, після ельфійські часи. Всюди було чисто, спокійно і гідно – тут була заборонена будь-яка форма торгівлі і платних послуг, не кажучи вже ігри і тілесні утіхи.

Алейками парку походжали жаки, заглиблені у книги і пергаменти. Інші, що сиділи на лавицях, газонах і клумбах, переповідали собі задані лекції, дискутували чи таємно грали у чіт і лишку, у «козла», в «купу», чи в інші потребуючі інтелекту ігри.

Також тут велично і гідно прогулювалась професура, занурена у розмови і диспути. Крутились молоді бакалаври з поглядами, втупленими у задки студенток. Жовтець з радістю переконався, що з його часів у Академії нічого не змінилось.