Слава ЗСУ!

- Знаю, я вивчала істоірю – Цирі вдарила по мапі Відкритою долонею. – Ну, Ярре, кажи про війну. Завершуємо з політичною географією. Роби висновки через аналогію і через що тільки хочеш. Я перетворилась у слух.

Хлопець прокашлявся, почервонів, після чого почав пояснювати, вказуючи потрібні райони мапи кінцем гусячого пера.

- Сучасним кордоном між нами та захопленим Нільфгаардом Півднем є, як бачиш, ріка Яруга. Це практично нездолання перешкода. Вона практично ніколи не замерзає, а в сезон дощів несе так багато води, що русло має майже біля милі ширини. На довгому відтинку, отут, пливе серед урвистих, недоступних берегів, серед скель Махакаму…

- Країни червонолюдів і гномів?

- Так. А тому Яругу можна форсувати тільки тут, у нижній течії, у Соддені, і тут, у центральній течії, у Долині Доль Ангра…

- І сам тут, у Доль Ангра, був той… Інцидент?

- Зачекай. Я й кажу, що ріки ріки Яруги жодна армія зараз не може форсувати. Обидві доступні долини, ті, якими від віків марширували армії, надто сильно зайнята і захищена, як нами, так і Нільфгаардом. Дивись на карту. Дивись, скільки тут фортець. Зауваж, тут є Верден, тут Бругге, тут Острови Скелліге…

- А що тут? Та велика пляма?

Ярре підсунувся ближче, відчула тепло його коліна.

- Ліс Брокілон – сказав. – Це заборонена територія. Королівство лісових дріад. Брокілон також охороняє наш фланг. Дріади не пропустять там інкого. Нільфгаардців також…

- Гмм… - Цирі схилилась над картою. – Тут Аердін…. І місто Вендерберг… Ярре! Негайно припини!

Хлопець швидко прибрав губи від її волосся, почервонівши як півонія.

- Я не хочу, щоб ти так робив!

- Цирі, я…

- Я прийшла до тебе у поважній справі, як чародійка до вченого – сказала холодно і гордо, тоном, що точнісінько імітував інтонацію тону Єнніфер. – Стримуйся!

«Вчений» знітився ще сильніше, а міну мав таку дурну, що «чародійка» ледь стрималась від сміху, знову схилившись над картою.

- З усієї тої твоєї географії – продовжила – зовсім не нічого не випливає. Ти розповідаєш мені про річку Яругу, а нільфгаардці раніше вже раз перейшли на другий берег. Що їм перешкодить зараз?

- Тоді – відкашлявся Ярре, витираючи піт, який раптом виступив йому на чолі. – мав проти себе тільки Бругге, Содден і Темерію. Тепер ми єдиний союз. Так як у битві при Соддені. Чотири королівства. Темерія, Реданія, Аердін і Каедвен…

- Каедвен – сказала гордо Цирі. – Так, я знаю, в чому поялгає той союз. Король Хенсельт з Каедвена надає спеціальну секретну допомогу королеві Демавендові з Аердіну. Ту допомогу возять бочками. А коли король Демавенд підозрює, що хтось зраджує, кладе до бочок каміння. Наставляє пастки…

Замовкла, згадавши собі, що Геральт заборонів їй розповідати про події у Каедвені. Ярре підозріливо дивився на неї.

- Справді? А звідки ти можеш про все це знати?

- Я читала про це у книзі, написаній маршалом Пеліканом – пирхнула. – І в інших аналогіях. Розповідай про те, що сталось у тій Доль Ангрі, чи як вона там називається. Але спершу покажи мені, де це є.

- Тут. Доль Ангра це широка долина, дорога, що веде з півдня до королівств Ліріі та Рівії, до Аердіну, а далі до Доль Блатанну і Каедвену… А потім Долиною Понтар до нас, до Темерії.

- І що там сталось?

- Дійшло до битв. Нібито. Не знаю на цю тему більше. Але так казали у замку

- Якщо дійшло до битв – нахмурилась Цирі – то це вже війна! Що ти будеш тут розказувати?

- Не перший раз дійшло до битв – пояснив Ярре, але дівчинка бачила, що він щораз менш упевнений в собі. – На кордонах дуже часто доходить до інцидентів. Але вони не мають значення.

- І чому не мають?

- Є рівновага сил. Ані ми, ані нільфгаардці не можемо нічого вчинити. І жодна зі сторін не може дати противникові casus belli…

- Дати що?

- Приводу до війни. Розумієш? Тому збройні інциденти у Доль Ангрі це скоріш всього випадкові справи, найпевніше розбійні напади чи сутички з перемитниками… Це ні в якому випадку не можуть бути дії регулярних військ, ані наших, ані нільфгаардських… Бо це був би casus belli …

- Ага. Слухай, Ярре, скажи мені… - Замовкла. Раптом підвела голову, швидко торкнулась пальцями скроні, скривилась.

- Мушу йти – сказала. – Пані Єнніфер мене викликає.

- Ти можеш її чути? – зацікавився хлопець. – На відстані? Як саме…

- Мушу йти – повторила, встаючи і обтріпала коліна від пилюки. – Послухай, Ярре. Я виїжджаю з пані Єнніфер у дуже важливих справах. Не знаю, коли повернемося. Попереджую, що йдеться про секретні справи, що стосуються виключно чародійок, більше не задавай жодних питань.