Слава ЗСУ!

- Усе одно, це було вперше, от я й записав. Купив нові тенісні туфлі - двадцять п\'ятого червня. Уперше бігав босий по траві двадцять шостого червня. Нумо, нумо, [391] нумо - раз!.. Ну, а що маєш цього разу ти, Томе? Якесь нове вперше, якусь чудасію про канікули - як там, приміром, зловили рака в річці чи павука-водоміра?

- Ще ніхто ніколи в житті не зловив павука-водоміра. Ти чув коли-небудь, щоб хтось його зловив? Ану, подумай!

- Я думаю.

- Ну й що?

- Твоя правда. Ніхто не зловив. І, мабуть, ніколи не зловить. Надто вже вони прудкі.

- Не в тому річ. Просто їх немає,- сказав Том. Тоді трохи подумав і ствердно кивнув головою.- Атож, їх просто ніколи на світі не було й немає... А записати я хочу ось що...- Він нахилився і щось зашепотів братові на вухо.

Дуглас записав.

Обидва прочитали записане.

- Щоб я пропав! - вигукнув Дуглас.- Я ж ніколи про таке й не подумав! Оце відкриття! І воно таки правда: старі люди ніколи не були дітьми.

- Але це трохи сумно,- тихо мовив Том.- А ми нічим не можемо їм зарадити.

●

- Схоже на те, що в місті повно машин,- сказав Дуглас біжачи.- У містера Ауфмена - Машина щастя, у міс Ферн і міс Роберти - Зелена машина. А в тебе, Чар-лі, що?

- Машина часу! - засапано відповів Чарлі Вудмен, не відстаючи від нього.- Слово честі, три слова честі!

- Возить у минуле і майбутнє? - спитав Джон Хафф, легко випереджаючи їх обох.

- Тільки в минуле, не все ж тобі одразу. Ось ми й тут.

Чарлі Вудмен зупинився біля живоплоту. Дуглас придивився до старого будинку.

- Стривай, та це ж дім полковника Фрійлі. Ну, тут ніякої Машини часу бути не може. Він же не винахідник, а коли б і змайстрував таку річ, як Машина часу, ми б давно вже про це знали.

Чарлі та Джон навшпиньки піднялися східцями веранди. Дуглас пирхнув, покрутив головою і лишився стояти внизу. [392]

- Гаразд, Дугласе,- сказав Чарлі.- Лишайся тут, коли ти такий дурний упертюх. Авжеж, полковник Фрійлі не винайшов цю Машину часу. Але він ніби її власник, і вона вже давно тут. Ми були просто Дурні, що не додивилися раніше. Тож бувай здоровий, Дугласе Сполдінг!

Чарлі взяв Джона під лікоть, так наче супроводив даму, відчинив сітчасті двері веранди й ступив за поріг. Двері зачинились не одразу. Дуглас притримав їх і мовчки рушив слідом.

Чарлі перейшов веранду, постукав у двері будинку й відчинив їх. Усі троє зазирнули в довгий темний передпокій, що вів до кімнати, звідки линуло тьмаве, зеленкувате й водянисте, наче в підводній печері, світло.

- Полковнику Фрійлі! Ані звуку.

- Він погано чує,- прошепотів Чарлі.- Але казав мені, щоб я просто заходив і гукав. Полковнику!

У відповідь лише звідкись ізгори посипалася курява, кружляючи в повітрі навколо кручених сходів. Потім з підводної печери в кінці передпокою долинув якийсь шерех.

Хлопці обережно пройшли через передпокій і заглянули до кімнати, де було всього два предмети вмеблювання - старий чоловік і крісло. Ті предмети були дуже схожі на вигляд: обидва такі худі, що одразу впадало в око, як і з чого вони стулені, де в них суглоби, а де м\'язи й сухожилки. Решту кімнати становила груба дощана підлога, голі стіни й нерухоме німотне повітря.