Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Магам можна все

І князь напав! Шалено, безстрашно, уміло й нестримно.

Задзвенів метал. У натовпі декілька пань знепритомніли.

- Це нечувано! - закричав король. - Варто!

Вартові зробили слабку спробу розборонити тих двох, але, зітнувшись із захисною магією голеного велетня, поспіхом відступили.

Я встиг помітити, що деякі гості продовжують бенкетувати, наче нічого й не було... І що Ора, моя спільниця Ора, стоїть за спиною в людини з обручем і уважно дивиться йому в голену потилицю.

І він обертається, відчувши її погляд. Дивиться їй в обличчя, переводить погляд на гроно брязкалець, що прикрашають високу шию...

Ора безтурботно всміхнулася.

Герцівники, відгороджені колом магічної волі, билися запекло й мовчки. Обидва виявилися вправними бійцями. Обидва були вкрай розлютовані, і брак холоднокровності заважав обом.

- Кінець, - хрипло сказав Гор зі Харик і здригнувся од відчаю, що забринів у його голосі.

Колихнулися вогники свічок на люстрі - ніби від протягу. Деякі погасли.

Князь Дривегоціус, на чиєму виду застигла гримаса ненависті, дивився в очі ворогу - ворогу, якого він чверть години тому знати не знав і чий клинок стирчав тепер у нього з грудей.

Потім ясновельможний пан Дривегоціус, такий славний, такий небезпечний, такий неугодний королівський тесть, потихеньку осів на підлогу - в калюжу власної крові.

* * *

"...Усе, що дається нам тяжкою працею, - дістається їм легко, правом народження. Усім, чого ми досягаємо до дійшлого віку, вони володіють уже в дитинстві; мій юний друже, ми з тобою - призначені маги, і сини наші не зможуть успадкувати ні дару нашого, ні звання. Усе життя ретельно збираючи магічні премудрощі, ми приречені забрати їх із собою в могилу. Що ж, хіба це привід для відчаю?

Мій друже, ти пишеш, що зусилля твої безглузді, а результати зазнають осміяння; прикро чути таке від вольового й серйозного юнака, яким я тебе пам'ятаю. Під місяцем нема нічого, позбавленого смислу; не осміяння робить нас нікчемними, а готовність відступитися від діла всього життя на догоду глузівникам.

Сподіваюсь, що лист твій написано й відправлено під впливом хвилинної слабкості, що дитячий відчай минув без сліду й ти сам радо забув би тобою ж сказане; охоче допоможу тобі. Забудьмо останнє твоє послання й поговорімо про предмети куди корисніші й правильніші...

Світ магії стоїть на наших плечах; саме призначені маги-ремісники, а зовсім не пересичені вроджені сноби визначають обличчя магічної спільноти. Господарча магія, магія на користь людям дає душевне задоволення й постійний прибуток. Призначені маги не вбивають і не руйнують, вправляючись у військових заклинаннях, - але створюють, маючи успіх у будівництві, кравецтві й кушнірстві, керуванні погодою й сприянні врожаю. Призначений маг, хай навіть четвертого ступеня, є шанований усіма трудівник, є бджола, що несе до спільного вулика свою частку меду, тим часом як вроджений нероба, хай навіть і надступеневий - усього лише яскравий метелик, що пурхає безглуздо, на забаву хлопчакам.

А отже - не заздри, друже мій! Не заздри тому, що заздрості не гідне!"

* * *

- Нікого не приймаю! - крикнув я хрипло.

Стук повторився. І донісся приглушений голос хазяїна:

- Але, пане, там пані... Її ім'я Шанталія, вона каже, що саме її ви приймете!

Я погамував стогін. Та що вона собі дозволяє, ця...

Усі мої камінчики залишилися в Ори. Я знав, що зустрітися нам однаково доведеться, та, сово, тільки не тепер!

Я сів на ліжку. Голова розвалювалася, та я не бажав витрачати сили навіть на найменше лікувальне замовляння. Треба попросити в хазяїна якихось пігулок...

Не годиться, щоб мене бачили без личини! У служниці стане розуму підглядати в замкову шпарину...

- Ласкавий пане, - почувся за дверима підкреслено м'який, мало не муркотливий голос Ори. - Вам слід було б пустити мене, тому що те, що я скажу, дуже для вас важливо, мій любий друже... ви розумієте?

А як вона вивідала мою нову адресу?! Таж я переїхав, не попередивши її...

Я підійшов до дверей. Накинув плащ - щоб каптуром прикрити обличчя. І застережні заходи виявилися зайвими - коли двері розчинилися, впускаючи Ору, хазяїн не забарився сунути в щілину свій цікавий ніс.

Він здивувався, через що це постоялець відпочиває в плащі. Він ще більше здивувався б, якби побачив замість прищавого крамаря - моєї останньої личини - справжнє обличчя Хорта зі Табора...

А на личину в мене не вистачає сил. Навіть на личину!

- Ви маєте кепський вигляд, - крізь зуби сказала Ора. Від її муркотіння не лишилося й сліду.

Попередня
-= 54 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!