Слава ЗСУ!

Вислухавши інші мої сумніви, Вільсон, замість спростовувати їх, сказав, що й сам висунув би безліч

_______________________________________________

* Текст щоденника Антуана Зольтана наводиться тут за газетною публікацією підготованою Джеком Стоуном.

«але» проти свого заміру, та покладається на волю провидіння. Річ у тім, що не бажає ані ставати рабом свого несподіваного багатства, ані сприяти, користуючись ним, примноженню ґанджів нашого світу. Чому б грошам хоч раз не послужити людям у незвичний спосіб? Зрештою, коли його задум здійсниться, він матиме прямий зиск: його діти, їхні нащадки житимуть пристойніше.

Наприкінці зустрічі я сказав, що мушу поміркувати. А він, мовби й не надаючи ваги моєму застереженню, додатково посвятив мене в деякі важливі, на його погляд, подробиці проекту. Найсуттєвіша з них полягала в тому, що майбутні мешканці острова відбудуть адаптаційну мандрівку на великому кораблі, доки ступлять на землю нової батьківщини. Хай звикнуться трохи між собою, хай з’являться у них спільні враження й інтереси, засвоїться психологічний комплекс рівності прав і можливостей. Та й світа побачать трохи, аби не манив потім надміру до себе, і випробують власну готовність осторонитися його.

Дивився на цього чоловіка, – було йому років за п’ятдесят, – і не міг позбавитися враження, що мене хочуть втягнути в сумнівну затію, хоч на позір благородну й людяну, бо ж чи хтось сповна розуму спокуситься на такий експеримент, згодиться вирвати своє коріння зі звичного ґрунту, щоб заради рожевої мрії опинитися – хто поручиться, що ні? – може й у безвиході?

Несподівано Вільсон сказав:

– Хотів би вас мати за однодумця.

– Але ж ви мене зовсім не знаєте!

– Помиляєтеся! П’ять років тому – я тоді ще не був багатієм – ви захищали в суді мого приятеля, капітана Мартинсона. Ми тоді вибрали вас із багатьох адвокатів – надто багато залежало від справедливого вирішення двозначного позову.

– Пригадую справу Мартинсона, – потвердив я. – Компанія домагалася від нього відшкодування збитків, завданих, нібито, через порушення умов контракту. Не помиляюсь?

–Так, замість перевозити мануфактуру, його спонукували завантажитися контрабандною зброєю. До речі, Мартинсон буде капітаном на моєму «ковчегу».

Ми попрощалися з Вільсоном, коли йому здалося, що виклав головні аргументи, аби переконати мене в життєздатності свого заміру. Я ще раз пообіцяв обміркувати його пропозицію. І мої слова не були формою прихованої відмови. Бо ідея Вільсона, хоч якою химерною видавалася, зачепила мою уяву. Він це збагнув, бо сказав наостанок:

– Мої нинішні статки впали мені, як сніг на голову, адже й гадки не мав про свого троюрідного дядька-багатія, у нас і прізвища різні. Був я собі звичайним інженером, і доволі бачив усього в житті, аби переконатися, що простому чоловікові годі сподіватися в ньому на щось особливе. Ви молодші, у вас, мабуть, лишається дещиця ілюзій, але повірте: мине з десяток років, і так само пересвідчитеся в їхній намарності. Це доволі сумно…

23 травня

Моє минуле і майбутнє в ці дні – як на шальках терезів. Не вистачає внутрішньої відваги беззастережно прийняти пропозицію Вільсона: стримує підсвідомий опір їй. Переконую себе, що коріння моєї нерішучості – в бажанні ухилитися від рішення, наслідки якого важко вирахувати. Звичайний стан у ситуації, коли наміряєшся щось круто змінити у своєму житті. Хіба не так мені, скажімо, було, доки наважився запропонувати Маргарет стати моєю дружиною? Усе тоді сумнівався, чи ми пара, чи не помилюся знову, як уже сталося зі мною раз? Адже будуть діти і, якщо поєднаємося випадково, їхня доля теж складеться випадковою. Я тоді безмежно вірив, що світ кориться закону гармонії. Якщо ти здатен відчувати його і керуватися ним, – існування твоє виявиться в усьому доцільним і продовжиться в нащадках; якщо ж порушиш його, – сподівайся нещасть і безладу.