Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Пані Боварі

Бенкет був шумливий, погано влаштований і тягся довго; запрошені сиділи так тісно, що ледве могли рухати ліктями, а вузенькі дошки, що правили за лави, мало не ламались під їхньою вагою. Усі їли дуже багато. Кожен намагався повністю винагородити себе за внесений пай. Всі впріли, піт заливав обличчя; біляста пара, ніби осінній ранковий туман над річкою, снувалась над столом поміж висячих ламп. Родольф притулився спиною до коленкорового полотнища і так задумався про Емму, що нічого не чув. Позаду нього служники складали стосами на траві немиті тарілки; сусіди озивалися до нього – він їм не відповідав; йому підливали вина, а в думках його панувала тиша, хоч навколо було гамірно. Він пригадував усе, що вона говорила, він бачив форму її губ; її лице, ніби в магічному свічаді, світилося на бляхах ківерів; стіни намету спадали згортками її сукні, а на обрії майбуття низався нескінченний разок любовних днів.

Він ще раз побачив її увечері, під час ілюмінації, але вона була з чоловіком, пані Оме і аптекарем, який, страшенно турбуючись з приводу небезпек від невибухлих ракет, раз у раз відлучався від компанії і бігав зі своїми порадами до Біне.

Все піротехнічне приладдя, прислане панові Тювашу, зберігалося задля безпеки у нього в погребі, тому порох відсирів і не займався, а головний номер – дракон, що кусає себе за хвіст, – зовсім не вийшов. Вряди-годи спалахувала яка-небудь нещасна римська свічка; тоді в натовпі лунали голосні крики й виск жінок, яких лоскотали в темряві. Емма мовчки пригорталася до плеча Шарля і, закинувши голову, спостерігала за мерехтливими смужками ракет на тлі чорного неба. Родольф дивився на неї при світлі лампіонів.

Незабаром лампіони погасли один по одному. На небі засяяли зорі. Бризнуло кілька крапель дощу. Емма накинула на голову косинку.

В цю хвилину з воріт трактиру викотилась коляска радника. Кучер був п'яний і одразу почав куняти. Здалеку було видно, як над верхом, поміж ліхтарями, коливається його масивна постать разом із кузовом, що підкидався на ресорах.

– Я вважаю, – сказав аптекар, – що слід би вживати суворих заходів проти пиятики. Як на мене, я вивішував би щотижня біля дверей мерії на спеціальному щиті прізвища всіх тих, що за цей період отруювали себе алкоголем. А потім, з точки зору статистики, це становило б своєрідний літопис, до якого можна було б звертатися по довідки… Але даруйте…

І він кинувся до капітана.

Той ішов уже додому, скучивши за своїм токарним верстатом.

– Може б, ви все-таки послали когось із своїх людей, – сказав він йому, – або й самі сходили…

– Дайте мені спокій, – відповів акцизник, – нічого там не станеться.

– Можете бути спокійні, – сказав аптекар, наздогнавши своїх друзів. – Пан Біне запевнив мене, що вжито всіх заходів. Жодна іскорка не прохопиться, помпи повні водою. Ходімо вже спати.

– Та час уже, час, – промовила пані Оме, позіхаючи на ввесь рот. – А проте, що не кажіть, гарна випала днина нам на сьогоднішнє свято.

Родольф повторив потихеньку і з ніжним поглядом:

– Так, гарна, дуже гарна!

Вони попрощались і розійшлися.

Через два дні в «Руанському маяку» була надрукована велика стаття, присвячена виставці. Оме написав її експромтом наступного ранку:

«Звідки ці прапори, ці квітки, ці гірлянди? Куди рине ця юрба, ніби шалені хвилі розбурханого моря під повінню тропічного сонця, що заливає жаром наші лани?»

Потім він перейшов до становища селян. Звичайно, уряд робить багато чого, але цього ще не досить. «Сміліше! – звертався він до нього. – Тут потрібні тисячі реформ; здійснімо ж їх!» Потім, говорячи про приїзд радника, він не забув ні «войовничого вигляду нашої міліції», ні «наших бадьорих селянок», ні лисих стариганів, цих патріархів, що вшанували свято своєю присутністю, – «останніх ветеранів наших безсмертних фаланг, що відчули, як у них стрепенулося серце при мужньому гуку барабанів». Він згадав і про себе, назвавши своє прізвище одним із перших у списку членів жюрі і додавши примітку, що пан Оме, аптекар, надіслав у Землеробське товариство доповідну записку про виготовлення сидру. Дійшовши до вручення медалей, він у дифірамбічних виразах змальовував радість нагороджених: «Батько цілував сина, брат брата, чоловік жінку. Не один з почуттям гордості показував свою скромну медаль, і, звичайно, повернувшись додому до своєї дорогої господині, він зі сльозами повісить її на вбогу стіну своєї хатини».

«Близько шостої години головні учасники торжества зійшлися на учту, влаштовану на лужку в саду пана Льєжара. Учта відбулася в найтеплішій, найсердечнішій атмосфері. Були проголошені тости: паном Льєвеном – за монарха; паном Тювашем – за префекта; паном Дерозере – за сільське господарство; паном Оме – за промисловість і мистецтво, цих двох рідних сестер; паном Лепліше – за меліорацію… Увечері небо раптом розцвіло блискучим фейерверком. Це був справжній калейдоскоп, якась чарівна оперна декорація, і в ці хвилини наше містечко ніби перенеслося в чудесний фантастичний світ «Тисяча і одної ночі».

Попередня
-= 57 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

  14.02.2014

Жахливий переклад. Книзі поставила "4".


Додати коментар